Читати книгу - "Змій"

багатих святилищ, з такого будівництва вони отримають зиск, привласнюючи частку грошей і обрізки позолоти, бо Рим обов'язково надішле їм гроші для розміщення священної реліквії. Контаріні постачає камінь за велику ціну, єпископи беруть гроші в Рима, Сенат бере гроші в єпископів і купців — усім прибуток! Але! Якщо перед Патріархом стоятиме дилема: інвестувати в будівництво церкви для реліквії сумнівного походження чи ремонтувати свій палац — що він обере? Авжеж, Рим не платитиме і за перше, і за друге, а Сенат заробить набагато менше, ремонтуючи палац замість нового релікварію, в якому кожний аркуш золотої фольги може бути нащадком п'яти зниклих.

— А реліквія? — питає Жриця. — Що з нею?

— Я не зіграла ще однією картою, — відповідає Тіна. — Мені треба лише вибрати час.

Розділ 35

Трійка Монет — хлопчик, якому ледь виповнилося п'ятнадцять або шістнадцять; цибатий, з видовженим овальним обличчям. Ніщо не здається в ньому пропорційним, він занадто худий, щоб легеням було де дихати, занадто високий, щоб стояти на таких ногах, очі замалі, щоб бачити, вуха завеликі, щоб чути. Але він стоїть, живий і, як не глянь, здоровий. Інколи крадій, інколи жебрак, він один з тих, хто ніким не буває довго, а радше дрейфує від однієї легкої ідеї до іншої, осідлавши хвилю життя, доки вона його не втопить або не винесе на невідомий берег.

Він не ідеальна фігура для цього ходу, але іншої фігури вона більше не має.

— Вкрасти реліквію? — міркує він. — Можна спробувати; це може бути цікаво, а може бути нудно, не знаю.

— Я відправила чоловіка шукати її, і його вбили.

Трійка Монет знизує плечима; він не дуже здивований.

— Моє життя скінчилося, коли Дім Ігор взяв мою карту, — пояснює він. — Мені чітко пояснили, що я собі більше не належу.

Вона хоче його спитати. Вона дивиться, і не питає. У цьому немає потреби. Цей хлопчик, цей дивний, відчужений хлопчик говорить мало. Це та сама байдужість, яку вона бачила в очах Вежі, та сама зосередженість, що в погляді Жриці. Це те саме, що ховається за сміхом Королеви Кубків, за вихилясами Валета Мечів, за сутулістю Сімки Палиць. Кожна фігура жила по-своєму, як вважала за потрібне, але під поверхнею було щось таке, про що Тіна не наважувалась питати.

Чи є це рабством?

Вона швидко жене цю думку: рабів беруть силою, тримають всупереч їхньої волі, але...

Але ж:

Альвізе Муна, Сімка Палиць: «Я мав борги».

Пісана, Королева Кубків: «Я поставила на кін життя своєї дитини».

Валет Мечів: «Моя шпага зламалася».

Жриця: «Деякі люди укладають угоди, про які можуть потім шкодувати».

Кожну фігуру Тіна отримала від Дому Ігор, але що штовхнуло їх у його двері?

Королева Кубків знала, що вона прийде: «Колись я була гравчинею».

А як щодо неї самої, як щодо Тіни?

Вона жодного разу не подумала про свого чоловіка.

У цьому немає нічого ганебного, вона була зайнята більш важливими справами.

І навіть якщо питання можна було б ставити, що б вона робила?

Пішла геть?

Назад до Джакамо, назад до минулого життя?

Гравець має грати, щоб виграти. Король, що завойовує королівство, мусить убити на своєму шляху багато солдатів; четверо хочуть стати командирами, і лише один зможе отримати це звання. Як щодо решти? Як щодо тих, хто залишаться позаду, коли буде отримано перемогу?

Їх історія не пам'ятатиме.

Тож продовжуй, Тіно, продовжуй.

Іди до кінця.

Розділ 36

Вона поставила Валетові Мечів питання, заради відповіді на яке він загинув. Де реліквія Контаріні?

Тепер вона розуміє, яким дурним було те запитання. Контаріні, Контаріні, переляканий, завжди рухомий Контаріні! Ти зіграв картою, щоб спіймати шпигунів у своєму домі, ти кожної ночі спиш у новому ліжку, і авжеж усміхаєшся, смієшся та тиснеш руки прелатам і князям, і кажеш, як чудово буде, коли ти станеш трибуном, але ж, Контаріні... Це слово для тебе ще не вигадали, але воно з'явиться — «параноїк».

Які йому були здані карти, які угоди було укладено, щоб дати Контаріні його сміховинну реліквію — вона не знає, але це неважливо. Реліквія є не сенсом цього підприємства, а лише приводом — приводом будувати, приводом розтрачувати, заявляти про тріумф, якого майже немає. Але оскільки цей лікоть досі є символом, він має цінність, а де Контаріні тримає речі, що мають велику цінність?

При собі. Завжди, завжди при собі.

Жахлива недовіра!

Якби ж ти тільки вірив іншим, Контаріні; якби ти тільки знав, як всміхатися щиро, тоді б ти, можливо, виграв цю гру, але ні. Ні. Ти ніколи не розумів цінність таких речей.

Вона мусить виманити