Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Щоб ніхто не здогадався 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоб ніхто не здогадався" автора Сергій Холоденко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 53
Перейти на сторінку:
стримуватися, гримнули зі сміху.

— А-ха-ха! О-хо-хо! — просто заверещали страшки. Деякі навіть під стіл попадали. Тільки крайній ліворуч, мабуть, головний, лише посміхався.

— Дивіться, дивіться на нього, — указав він гачкуватим пальцем на Марика, — він хоче згадати те, чого й не знав ніколи! О дає! Справжній хазяїн!

Біси зайшлися так, що Марику здалося, що вони от-от полопаються від сміху.

— Я… Я… — голосно дихаючи від люті, що закипала в ньому, проговорив Марик, наближаючись до стола. «Давати знущатися із себе цим виродкам? — обурився він. — Ну ні!»

І Марик продовжив свій наступ. «Зараз я вам покажу, бісівня пустопорожня», — підійшов він до стола.

— Дивіться, дивіться, — вигукнув крайній ліворуч, знову показуючи пальцем на Марика. — Він хоче… він хоче побити нас!

Біси вже просто качалися під столом, тримаючись за животи.

Марик зовсім розлютився. «Зараз я вас поганяю по цій бобровій хатці!» — розгнівано подумав він.

— Стій, стій! — раптом прокричав крайній праворуч, найдрібніший, він навіть витягнув уперед долоньку, зупиняючи Марика. — Адже ми — це майже ти. Удариш — собі ж боляче зробиш.

— Ти мене ще вчити будеш?! Ану ж бо, іди сюди, звіря, — витягнув він з-під стола одного, у брудній сорочці. Той тільки весело заверещав у відповідь.

— Смішно, говориш, дуже… — ледь не прошипів Марик. — А ось на тобі! — і він, піднявши біса за комір, жбурнув його, немов тріску, вперед. Той, пролетівши над столом, з усієї сили вліпився в стіну.

У той же момент Марик відчув найсильніший удар у чоло, який, на загальну радість, кинув його на підлогу. Марик навіть крикнути нічого не встиг. Так усе миттєво відбулося.

— Дурило, — похитав головою найдрібніший біс, дивлячись, як Марик піднімається. — 3 нами ж не так треба…

— Заткнися! — гаркнув на нього головний, а потім прикрикнув і на інших: — А ну цитьте, чорти! Угомоніться! Хто знає, для чого він сюди прийшов. — І біс знову вказав пальцем на Марика.

У кімнаті відразу запанувала тиша. Братухи швиденько розсілися на свої місця і витріщилися на Марика.

— Ну, здрастуй, хазяїне, — спокійно проговорив головний. — Вітаємо тебе в нашій першій площині!

Усі інші після цих слів дружно закивали Марику.

Той тільки посміхнувся, дивлячись на все це. «А й правда, — подумав він, потираючи забите чоло, — чого дарма заводитися? Тримати себе в руках треба, потрапив — то потрапив, котишся — прокотишся… Треба, як і раніше, — до всього з гумором». Уголос же він вимовив:

— Здорово, здорово, братухи. Можете не кивати й не кланятися. Присісти можна?

— Про що розмова, — проговорив другий ліворуч. — Звичайно, сідай. Стілець у тебе за спиною.

Марик обернувся. «От чорти смугасті!» — посміхнувся він і, про всяк випадок, штовхнув стілець ногою — раптом підставка?

Той стояв як укопаний.

— Не хвилюйся, це не розіграш.

— Подивимося, — Марик обережно опустився на сидіння. Усе залишалося на своїх місцях.

— Ну то що розповісте, прокляті? — запитав Марик. — Як тут живете-поживаєте?

У відповідь — ані слова. Усі п’ятеро дивилися на Марика, підперши голови кулаками.

— Чого мовчите, окаянні?

Знову тиша.

— Братухи, я востаннє запитую. Не то дивіться — почну замислюватися, як од вас позбавитися!

Біси переглянулися і зайорзали на місцях. Потім головний, кашлянувши в кулака, обережно запропонував:

— Може, по п’ятдесят?

— Давай, — проговорив Марик. — За зустріч.

І він обвів поглядом всю компанію. «Так-так, — подумав при цьому він, — повне звиродніння… І я, із цими виродками…»

Крайній праворуч страшок раптом викрикнув:

— За світ тіней!

Неприємний холодок пробіг по тілу Марика.

— Як ти сказав? — запитав він у бісеняти, опускаючи чарку.

Усі біси якось дивно переглянулися, а головний невдоволено зиркнув на малого.

— Ану ж бо, ось що… — проговорив Марик, пити йому зовсім перехотілося. — Давай, головний, викладай, де я, і взагалі, як мені звідси вибратися!

Той зайорзав на місці, а Марик, помовчавши, додав:

— Давай, давай, страшок-пиріжок, кажи. А то почну замислюватися, як би вас позбутися. А я хлопець іноді тямущий буваю!

— Що ж, — простягнув головний. — Не хочеш, ну й не треба. А ми — вип’ємо. Так?

Інші дружно закивали. А потім, разом осушивши чарчини, почали закушувати. Видовище не з приємних: плямкання й напіввереск були невід’ємною частиною процедури.

«І я збирався з ними пити!» — про себе дивувався Марик, дивлячись на це мерзенне

1 ... 30 31 32 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоб ніхто не здогадався"