Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бісівська ж бригада, не звертала на нього ніякої уваги, а продовжувала з якоюсь дикою жадібністю поглинати їжу.
«Гірше за свиней, — похитав головою Марик. — Добре, що в нас такого немає… Хоча ні, буває й таке…»
Марик з відразою поставив чарку на стіл. «Щоб я коли-небудь ще набрався?! Усе, досить, якщо виберуся звідси — табу!» — вирішив про себе він.
Тим часом біси ум’яли все, що було на столі, причому в деяких мисок були відкушені краї. І тепер сита шатія-братія розвалилася на лавці й сито дивилася на Марика.
— Та скажи ти йому, Головний, — порушив тишу крайній праворуч. — Розкажи, та нехай собі котиться в наступну площину.
— Так, Малий має рацію, — штовхнув у бік головного той, що сидів з ним поруч. — Скажи, та й хрін з ним. Нам що, гірше?
— Хто знає, — потер підборіддя Головний.
— Та точно, скажи, а то й справді задумається, — загомоніли інші.
— Ну раз така справа, — прогугнявив Головний, — то слухай. Ти залетів у першу площину. У Світі тіней їх, хоч ставок гати.
— Кого їх? — перепитав Марик.
— Площин, хазяїне, — вставив Дрібний.
Головний невдоволено покосував на нього й продовжив:
— Зрозуміла справа. Отож, дорогенький, ти — у першій… — проговорив він і замовк.
— Ну, а далі?
Той огидно посміхнувся. Інші біси із заздрістю й повагою подивилися на старшого.
— А хто його знає, що там далі, — пробубнів він. — Начебто сон там якийсь бродить, начебто я так чув.
— Ви що ж, чорти смугасті, — обурився Марик, знущаєтеся наді мною?!
— Хазяїне, а хто ми такі, щоб усе знати? — проговорив той, що сидів поруч із Головним, інші дружно закивали. — Ми всього-на-всього біси. Як нас закинули сюди, так ми й сидимо тут. А що там, — і він невиразно махнув рукою, — нам знати не дано… І взагалі, мені здається, — і біс подивився на Головного й на інших, — нам уже й пора.
— Е-е-е! — вирвалося в Марика. — Як це, пора?
— У твій світ, хазяїне, — проговорив третій. — Ти злий, примітивний для нас як раз. У тебе. Ми ж усі твої.
— Не зрозумів, — пробурмотів Марик. — Я ж тут, як же ви — туди?
Біси здивовано переглянулися.
— Точно… — розвів руками третій. — Його ж там немає!
— Та-а-ак… — похитали головами біси. — Що ж тепер робити?
— А що робити, — проговорив Головний. — Його бачимо? Бачимо, а там він чи тут — яка різниця? Хлоп! — стукнув він кулаком по столі й біси зникли. Точніше, зникло четверо, малий залишився сидіти за столом.
— Куди це вони? — запитав Марик.
— До тебе.
— І де це вони?
— У тобі.
Марика пересмикнуло. «Нічого не розумію, як це тут усе й окремо, й разом, та й нехай».
— Ти чого залишився?
— Взагалі-то я маю бути з усіма, але… Тут є вихід. Точно не скажу, але тобі можна буде спробувати вибратися звідси через сон.
— Нічого не розумію…
— І не треба, не вдумуйся. Просто йди, і все.
— Куди йти?
— Віконце бачиш?
Марик оглянувся по сторонах.
— Ні…
— Дивися туди, — і Малий указав рукою у верхній правий куток кімнати. Марик глянув туди й помітив щось схоже на невеликі ставні.
— Пірнеш туди, — швидко проговорило бісеня. — Може, й потрапиш у сон.
— Чий? — автоматично запитав Марик.
— Краще, звичайно, у свій. Так вірніше. Через нього ти зможеш виявитися на тому світі.
— Як на тому?
— Я про той світ, звідки ти.
— A-а… Ну а якщо потраплю не у свій?
— Не знаю. Може, зникнеш незрозуміло в якій площині. А може, покочуєш по снах, а там, дивишся, і у свій потрапиш. І… Ой-ой-ой!
— Чого ти?
— Та тягне мене за своїми.
— Терпи та розповідай швидше.
Бісеня, відсапавшись, продовжило:
— Я сам так здогадуюся, є загальний сон, потрапиш туди, а там як-небудь розберешся й побачиш свій, упізнаєш, — бісеня стало зеленіти. — Тільки наші тобі заважати будуть, може, і не вийде.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.