Читати книгу - "Зорчина пісня"

— Приїхали, драстуйте,— скалячи в усмішці великі зуби, сказав він і чхнув. — Уй-юй, який пил-мил підняв! Давай швидко збирай речі-печі, вагон треба! Ваш директор гарба-марба пригнав...

Маря взялася в боки, труснула головою так, що коса розкрутилася, розсипалась по плечах.

— А ти хто такий? Чого командуєш? — грізно запитала вона, наступаючи на парубка.

Хлопчина витріщився на Марю в захопленні, усміхнувся ще ширше і вчепився руками за пояс.

— Начальник я! — гордо відповів він, виставивши наперед ногу в м'якому шкіряному чоботі.

— Який ще там начальник?

— Станції начальник! — юнак поправив кашкета, відступив од дверей і повів рукою на будиночки, що громадилися вдалині. — Станція Берекельде. Швидко, швидко треба. Вагон треба. Один приїхав, другий поїхав, що вдієш, війна!

Зорка злізла з нар і з цікавістю роздивлялася хлопця.

— Берекельде — це вже евакуація? — ввічливо поспитала вона.

— Уй-юй, яка худа кизимка! — начальник похитав головою.— Зовсім худа... Нічого. Їсти будеш бішбармак, коржі... живіт о-ось такий буде,— він простягнув руки й заокруглив їх.— Як великий кавун буде. Добре?

Дівчатка зареготали. Маря пирснула, прикриваючи долонею рот.

— Як у буржуя! Ото заживемо! — вигукнула Галка, звісивши голову з нар.

Начальник ображено звів брови.

— Навіщо буржуй? У Казахстані немає ніяких буржуїв-муржуїв.

— Зорко, годі патякати,— не стерпіла Наталка,— хто за тебе працюватиме?

— Годі тобі,— сказала Анка,— вже й побалакати з людиною не можна.— Вона кинула ковдру до купи на підлозі й підійшла до начальника.

— А Казахстан великий?

— Дуже! — похвастав начальник.— Республіка! Міст багато, людей багато, колгоспів багато, їжі багато, добре жити будемо! — і додав, невпевнено поглядаючи на розпашілу Марю: — У гості ходити будемо...

— Ой, не можу! Вже й у гості ходити... — сердито обізвалася Маря, весело мружачи очі.

Повз вагон швидко протупцював Кузьмін.

Слідом за ним потягнулися хлоп'ята з клунками на плечах.

Прибігла весела Віра Іванівна.

— Дівчатка, любенькі, нумо швидше. Хлопці вже вантажать речі на підводи.

— А Ко... Микола Іванович приїхав? — запитала Анка.

— Приїхав, приїхав!

— Ура! — загорлала Галка.

— Ура! — закричала й собі Зорка.

— Ура-а-а,— збуджено підхопили дівчата, оточивши виховательку.

— Все, все буде гаразд,— незвично швидко й збуджено казала Віра Іванівна, обіймаючи дівчат.— Зараз у селище поїдемо, звідси кілометрів десять. Нас уже чекають у колгоспі... Нарешті в нас з вами почнеться нормальне життя!

Коли дитбудинківці на величезних рипливих гарбах, у які були запряжені статечні верблюди, дісталися селища, навкруг було тихо й порожньо: усі жителі пішли працювати на поле.

Діти з цікавістю озиралися довкола. Майже усі будинки глиняні. Упереміж з російськими будинками на четверо вікон з різьбленими віконницями стояли низенькі мазанки з одним віконцем, під плескатою покрівлею. Де-не-де за деревами виднілися повстяні юрти.

У центрі селища біліла церква із зеленими банями. Над головним входом до неї висіла афіша: «Сьогодні кіно „Трактористи“, а від бані до бані — гасло: „Все для фронту, все для перемоги! Товаришу, пам'ятай: бавовна — це наша зброя!“»

Гарби прорипіли повз церкву, повернули за ріг і зупинилися навпроти одноповерхового барака за високим дерев'яним парканом.

Довга шерега вікон біліла фіранками. Навколо барака — яблуні. По-осінньому сумні, з пов'ялим сірим листям. Земля під деревами розпушена, сипка, а на подвір'ї тверда, наче глиною обмазана. Над навстіж розчиненими дверима висіло гасло, виведене невпевненою рукою, хоч видно, що той, хто писав, дуже старався, бо кожна літера була заголовна: «ЛАСКАВО ПРОСИМО!»

Тільки-но розвантажили останню гарбу і Кузьмін з Марею та старшими дітьми пішли до сільради по харчі, як молодших обступили місцеві хлопчаки й дівчатка. Вони боязко купчилися оддалік, усі смагляві, чорноокі, й розглядали приїжджих з неприхованою цікавістю.

— Гей, чого витріщився? — вигукнула Галка товстунові з качаном вареної кукурудзи в руках. Хлопчик утупив у Галку темні очі і не переставав жувати.

— Ого, як наминає, і не вдавиться! — заздрісно