Читати книгу - "Вовкулаки не пройдуть"

- Команда.

- Ага. Футбольна… Так вони кажуть спочатку: було би добре, якби його подовше шукали, до самих виборів. А як побачили, що я прислухаюся, то одразу: ні, звичайно, дай Боже, щоб він був живий! Бо ж як щось трапиться, то його нашому Хазяїну в труні під самі вікна принесуть. Ще й телебачення покличуть.

- А інші що ляпають?

- Інші мовчать-мовчать, а потім, як вип’ють, то кажуть, що… пробач, Маріє, що дурний у тебе родич. Мовляв, не там шукає. Не в селі треба і не навколо села, а в місті, прямо в штабі. Отам він сидить, кажуть, і над усіма насміхається.

- Ой, люди, люди, небораки. Ну, що міські говорять, я вже від тебе знаю. А що ти сам думаєш?

- Думаю, або агітатори правду кажуть, або зовсім уже в тих містах народ перевівся. Ти ж розумієш - людина зникла, а вони анекдоти розказують.

Обурений Зять виказав усе, що йому накипіло - і пішов. А за якийсь час від паркану погукав фельдшер:

- Маріє, у тебе домашньої на травах не лишилося?

- Є. На звіробої і на горіхових перетинках.

- Беру! Все оптом! По роздрібній ціні!

- Горіхівку не віддам. Як раптом Павла “швидка Настя” вхопить - чим я його лікуватиму?

- Павлові я пігулку дам, ще краще буде. А настоянка мені позаріз потрібна: гості попросили повторити лекцію про народну медицину.

- Добре. Але будеш у районі - привезеш мені вітаміни для свинок.

- Нема проблем! До району я може просто сьогодні й поїду.

- А що, ліки в аптеці кінчаються?

- Ой, якби ж то ліки! Хочеш посміятися? Заходить до мене сьогодні Манька. І просить “запобіжники”, ну, презервативи. Я їй: скільки? А вона - скільки є, всі давай. Нащо так багато, питаю. І що ти думаєш? Раніше вона б мені таке сказонула, що вуха в трубочки поскручувалися б.

- Ця може…

- Так ото ж! А сьогодні - тільки глянула на мене отак, млосно: я ж, мовляв, не лише для себе, нас же двоє… І воркоче, як ото твої свинки після Коханого…

- Може, вона для кіоску?

- До кіоску Сорочиха після похорону нікого не пускає. Та й потім - що то за навар вийшов би? Як із крутих яєць. Ні, для себе брала. Знову в блуд кинеться. Клієнтів же понаїхало!

- А, ну-ну…

Просив мене брат: як щось помітиш незвичне, одразу мені кажи. Незвичне не забарилося. Павло зайшов зі двору до кухні і запитав:

- А куди ти заступа переставила?

- Не чіпала я заступа… Потримай краще двері в коморі, я банки повитягаю.

- Які банки?

- З огірками торішніми. У Зятя в генделику свої кінчаються, то я йому ці занесу. Однаково скоро новий урожай закручу… То що ти там про заступа питав? Може, діти на рибу черв’яків копають?

- Ні, вони сьогодні вдома сидять, футболу по телевізору чекають. Питав. Не чіпали.

- Я теж… Може, ти десь поставив та забув?

- Маріє, ображаєш. Щоб я - та забув?

Що правда, то правда. Павло ніколи нічого не забуває. Я тицьнула йому до рук трилітрову банку з маринованими огірками:

- Зачекай, я скоро.

Братик-Шериф втямив одразу:

- Заступ, кажеш, зник? Узяти його міг тільки хтось із приїжджих, у наших свої є. А нащо тобі брати заступа, якщо ти не збираєшся копати?

- Питання друге: що саме копати? Города бабі Мотрі? По-перше, не сезон, по-друге, тимурівці всі вимерли, як ті динозаври.

- Значить - яму. Аби щось приховати. Точно - приховати, раз заступ без спросу взяли. А що нормальний український командировочний мусить ховати? Пляшки від випитого? Ха! Хто на це зараз звертає увагу?… Добре, веди, показуй, де твій заступ стояв?

Заступ мусив стояти там, де йому колись визначив Павло. Запеклий акуратист, він уже давно переконав усіх нас, що набагато зручніше заздалегідь знати, де у тебе лежать, скажімо, гайки “на вісімнадцять”, аніж півдня шукати їх по всіх шухлядах. Так і синів привчив. Відтак - той, хто поцупив нашого заступа, добряче проколовся. Це б у Феді Тищенка три дні ніхто б не похопився, а у нас - помітили одразу.

Сліди ненашого взуття (ненашого, бо в Великих Колодах такого гостроносого ніхто не носить) на глині було видно досить чітко. Присвічуючи ліхтариком, бо вже добряче стемніло, Шериф мчав, як той хорт, що “взяв слід”. Глина скінчилася, сліди теж, але Шериф впевнено визначив напрямок. Невже по запаху?

За якісь метрів триста ми почули характерний звук заступа, що вгризається в ґрунт, хекання і шарудіння грудок землі. Я рвонулася вперед.

- Стій! - зашипів братик. - Бачиш, там у них щось у мішковину загорнуте.