Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прощавай, рудий кіт 📚 - Українською

Читати книгу - "Прощавай, рудий кіт"

346
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прощавай, рудий кіт" автора Мати Аугустович Унт. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 56
Перейти на сторінку:
Принаймні три години в день ви повинні вчитися. Сидіти за столом і вчитися. Три години. Вечорами не можна так пізно гуляти…

— Ви вважаєте, що я хуліганю?

— Звідки я знаю, що ви робите?

— Чому ви мене весь час ображаєте?

— Хіба я кажу неправду? — У голосі Корнеля з’явились металічні нотки. — Я за вас відповідаю. Я. Чуєте? Я. А що мені казати, коли на вас щодня скаржаться? Навіщо вам під носом у вчителів робити всякі дурниці Поцілунки і таке інше Тепер в учительській про це тільки й мови…

Аарне випростався.

— Майя не винна.

— Можливо. Не знаю. Але я вам забороняю ходити з нею, доки ви не виправитесь. А якщо ви себе не…

— Ви хочете компромісу? — запитав Аарне і одразу ж пошкодував.

— Ніяких компромісів! Через п’ять місяців ви повинні бути людиною… Повторюю: я відповідаю за те, яким ви вийдете з стін школи… Крім того… Розберіться самі, що ви робите!.. Я вас знаю. Ви цілком можете зіпсувати життя іншій людині…

— Як?

— Я думаю, що дуже просто. Ви надто самовпевнені. Зважте, що не всі такі. Не всі.

— Я хочу добра.

— Тим більше.

Корнель узяв ще одну сигарету і стомлено відкинувся на спинку крісла. Була одинадцята година вечора.

— Тепер ідіть додому і щось вивчіть на завтра.

Біля дверей, подаючи руку, він сказав:

— Подумайте про все це… — І раптом усміхнувся. Ледь помітно. — Будьте серйозні… Це непогано, адже… зараз терпіти легше. Згодом…

Аарне кивнув головою. Він стомився. І тільки тепер завважив, що Корнель усе ще тримає його за руку. Хлопець ще раз потиснув учителеві руку й пішов східцями вниз. Корнель трохи постояв, дивлячись йому вслід, і зачинив двері.

Була тиха ясна ніч. У повітрі мерехтіли сніжинки. Аарне сам не знав, що сталося з ним того вечора



ДЕНЬ, КОЛИ НАДУМАЛИ ЩОСЬ ЗРОБИТИ

Свічка кудись зникла, сірники теж. Того вечора Аарно знову нічого не вивчив.

— У мене таке відчуття, ніби моя душа матеріалізувалася, — сказав він уранці Андо.

За вікном, помальованим льодяними квітами, вже розвиднялося. Дні тепер потроху ставали довші.

Одне за одним до класу заходили дівчата і хлопці. Андо старанно причесався і відклав шапку.

— Ти сьогодні страшенно красиво говориш…

— Це зовсім не краса, це скоріше… Я не знаю, що… У тебе коли-небудь було таке відчуття, що твоя душа — наче тенісний м'яч?

— Звісно, ні. Чого б воно мало бути?

— А я вчора уперше в житті відчув таке.

— Як? Щось я нічого не збагну.

Аарне образила байдужість друга.

— Скажи, хіба можна з живою людиною розмовляти про її характер чи психіку? Я не знаю… Наскільки взагалі така розмова може бути об'єктивна?

— Настільки, наскільки ми можемо дивитися на себе збоку.

— Тобто наскільки ми вміємо кокетувати самі з собою?

— Ні, — відповів Андо. — Я думаю інакше. Якщо у тебе великий клопіт, тоді ти ставишся до себе дуже об'єктивно.

Аарне посміхнувся. І подумав, що це вперше він сміється сам із себе.

— Серйозними речами кокетувати найлегше.

— Може, таким, як ти, — усміхнувся Андо і, випнувши нижню губу, стенув плечима. Останнім часом у нього появилася така звичка.

Ранкове світло впало на стелю і кинуло на всіх невловні тіні. Аарне підійшов до вікна. Від радіатора тягнуло теплом. А надворі займався холодний рожевий світанок.

— Чого ти заговорив про це? — серйозно спитав Андо. Він відчинив вікно і ліг животом на підвіконня.

— Просто так. — Аарне примостився поруч. У ворота вливався безперервний потік учнів.

— Алло! — крикнув Іво і помахав папкою. — Внизу перевіряють формені кашкети?

Андо заперечливо махнув рукою. І тут же помітив, як у ворота входить Вернер. Вони зникли з вікна.

— Ти ходив до Корнеля? — спитав Андо.

— Так.

— Все-таки не зміг інакше?

— Що? — не зрозумів Аарне.

— Довелося йти просити, правда?

— Я нічого не розумію.

— Розумієш… У тебе зовсім нема характеру.

— Ти не перший, хто мені про це каже.

— І ти ще не зрозумів.

— Зрозумів. Саме тому й зрозумів.

— Якби ти мав характер, то не пішов би принижуватися.

— Що ж мені

1 ... 30 31 32 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прощавай, рудий кіт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прощавай, рудий кіт"