Читати книгу - "Розбійники з лебединого шляху"

Александр пояснив індіанцям, як міг, що такою силою володіють усі пришельці, і відпустив полонених. Відтоді напади «дикунів» припинилися.

Однією з найпомітніших піратських акцій було захоплення і пограбування 1683 року багатого міста Веракрус. Сам напад на таке велике місто став можливим завдяки єднанню трьох піратських ватажків: ван Хорна, Грамона і Лорана де Граффа.

Ван Хорн був звичайним матросом, досвідченим керманичем. Заробивши кілька сотень піастрів, він поїхав у Францію і виклопотав собі каперський патент, облаштував невеличке судно, яке майже не відрізнялося від рибальської барки, і з 25 чоловіками команди подався на полювання. На кораблі гармат не було, і пірати покладалися тільки на абордаж.

У той час Франція воювала з Голландією. Ван Хорн, з походження голландець, не минав і земляків. Він невдовзі захопив кілька кораблів, які продав в Остенде, і, щоб розширити справу, купив військовий корабель. Щастя йому посміхалося, і невдовзі під командою ван Хорна був уже невеличкий флот. Успіхи так переповнили пірата гордощами, що він почав нападати на судна всіх націй, навіть на французькі. Французькому урядові посипалися скарги. І нарешті, аби зробити ван Хорна поміркованішим, спорядили проти нього військовий корабель. Капітан того корабля таки здибався з піратом у відкритому морі, наказав йому спустити вітрила й досить сміливо ступив до нього на борт, де й оголосив, що має наказ відвезти ван Хорна до Франції. Після недовгих і млявих виправдовувань пірат сказав: «Невже ви думаєте, що мої люди спокійно дивитимуться, як у них на очах мене забирають? Вони не бояться смерті, а лейтенант — найвідчайдушніша людина в світі. Невідомо, на чиєму боці буде перемога. Тому, якщо ви маєте твердий намір виконати наказ, раджу приготуватися до бою».

Капітан, який вже багато чув про рішучість і бойову вправність розбійників, вирішив за краще відпустити їх ватажка.

Ван Хорн зрозумів, що французький уряд не залишить його у спокої і знайде більш рішучого виконавця своєї волі. Тому він не став чекати нового наказу про арешт і подався до узбережжя Центральної Америки. В Пуерто-Ріко саме збиралися іспанські галеони, щоб пливти до Європи. Ван Хорн, якого вже тоді знали всі моряки, урочисто увійшов у гавань і оголосив про свої нові, тобто ворожі, стосунки з Францією. Іспанці боялися виходити в океан без надійного ескорту (якраз точилася війна) і охоче прийняли пропозицію ван Хорна супроводжувати їх. Пірат досить довго плив разом з іспанцями, поки не вирішив, що настав слушний момент. Він захопив два найбагатші галеони. Інші розсіялися в морському просторі. Ван Хорн щедро винагородив найхоробріших сподвижників, а боягузів власноруч знищив у бою. До речі, ван Хорн не був позбавлений певного марнославства: на березі одягався надзвичайно розкішно, носив на шиї величезну низку великих східних перлів, а на пальці — перстень з коштовним рубіном.

І все ж він опинився поза законом усіх великих морських держав: Англії, Франції, Голландії, Іспанії… Йому не залишалося нічого іншого, як об'єднатися з колегами-флібустьєрами. Ті, знаючи про хоробрість, багатство і досвідченість ван Хорна, з радістю прийняли його до своєї веселої компанії.

Грамон народився у Парижі. Він утік на Тортугу після того, як убив надто наполегливого залицяльника своєї сестри. Грамон здійснив чимало сміливих піратських походів. Але на одному з них варто зупинитися докладніше тому, що флібустьєри витримали тиск набагато переважаючих сил противника.

1679 року Грамон на чолі загону в 180 чоловік висадився на берег поблизу Кумана й штурмував Пуерто-Кабельйо. Він захопив два форти, зрівняв їх із землею і заклепав усі гармати. Але тут піднялося навколишнє населення. На виручку місту рушило дві тисячі чоловік. На Грамона, який перебував у Пуерто-Кабельйо з 47 флібустьєрами, напало 300 іспанців. Пірат наказав залишити форти і відступати на кораблі. Сам він, б'ючись в ар'єргарді, прикривав відступ. Його двічі поранили в шию. Але флібустьєри билися з такою запеклістю, що іспанці не змогли скористатися зі своєї чисельної переваги, знітилися і врешті розгублено спостерігали, як Грамон, прихопивши 150 полонених, завантажився на кораблі. Здобич виявилася невеликою, але розбійники сподівалися на викуп полонених. Ці розрахунки не справдилися. Кораблі стояли на Гоавському рейді, коли піднялася буря і викинула їх на берег. Загинув і головний корабель з 52 гарматами на борту і всім майном ватажка. Грамон одужав від ран, але залишився бідний як старець і був змушений проситися в похід на Веракрус як звичайний флібустьєр. Та ван Хорн не погодився з таким «пониженням у чині» й призначив його командиром загону.

Третім проводирем походу на Веракрус був Лоран де Графф, який вславився не менше ван Хорна і Грамона своєю підприємливістю й мужністю. Він довго служив у іспанському війську, зарекомендував себе прекрасним артилеристом, брав участь у сутичках з флібустьєрами, вони часто потрапляли до його рук як полонені. Зрештою де Графф сам потрапив у полон, і флібустьєри, знаючи його натуру, запропонували приєднатися до них. Де Графф ходив разом з ван Хорном у походи, і невдовзі його ім'я стало наводити жах на іспанців.

Якось його невелике, але добре озброєне судно здибало два 60-гарматні іспанські лінійні кораблі. Обставини виявилися несприятливими, але піратові було нікуди дітися. Зрозумівши це, де Графф закликав флібустьєрів захищатися до останнього. Він нагадав їм про те, яка доля чекає на них, якщо вони потрапляють у полон. В кінці промови Лоран підкликав одного з найвідчайдушніших головорізів, наказав узяти підпалений гніт і стати за два кроки від порохової камери, мовляв, на випадок аж надто великої скрути за сигналом ватажка рішуче висадити вітрильник у повітря.

Де Графф розраховував на прицільний мушкетний вогонь своєї команди і наказав витримувати курс між іспанськими кораблями. Пірати справді прослизнули між важкими лінкорами, десятками розстрілюючи іспанських моряків, які товпилися на шканцях.

Лорана поранило у стегно, але він, уже в ролі звичайного гармаша, власноруч наводив приціли, поки нарешті