Читати книгу - "Агент №13"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— І справді, навіщо? — На обличчі Сюча промайнула прикра посмішка. — Звичайно, я винний. Хто ж іще?.. Скільки тобі палити?
— Як завжди. — Беата підвелася і замислено сперлась ліктями об коліна. Потім узяла наповнену склянку, але не випила. — Я ж тебе вмовляла зупинитися перед готелем, влаштуватися, відпочити трохи, випити кави і ще чогось, бо мало не вмерла від спраги. А ти — ні, вперся: спочатку треба поговорити з Віктором, бо це важливіше за все. Коли тобі засяде щось у голові, то ніяка сила й логіка тебе не переконає в протилежному.
Сюч випив свій коньяк.
— Але ж сам господь не міг би передбачити, що його вб'ють! Ну годі, пий.
— Будь, — сказала дівчина, випила і, повернувши склянку, обняла руками свої коліна. Згадавши, що вони ще не вечеряли, запитала Сюча, чи не приготувати чогось поїсти.
— Я не хочу, — відмовився Сюч і похмуро глянув поперед себе. «Не була б ти такою гарною…» — подумав, але не закінчив думки, бо дівчина, немовби здогадавшись, спитала:
— Мене теж не бажаєш?
— Тебе — завжди.
Дівчина усміхнулась, а Сюч швидко шмигнув до неї в ліжко.
— Котра година? — запитала Беата згодом, уже з ванної.
— Десять хвилин на четверту.
Дівчина сіла до стола, поправляючи волосся.
— Я тобі казала вже, що приїхав шеф Віктора з Гамбурга?
— Казала. Не розумію лише, навіщо про це так часто нагадувати?
— Може, з ним поговоримо?
Сюч підсунув під голову подушку і розкинувся в ліжку.
— Не маю ніякого бажання, — відповів. — Просто треба змиритися з тим, що всі наші намагання даремні. А висновок з усього єдиний: кожний бізнес пов'язаний із певним риском. А втім, у нас помає навіть Вікторового листа. Треба ж було тобі відібрати його у Гейзи.
Дівчина, схиливши голову набік, зазирнула в сумне обличчя чоловіка.
— Боже мій! — скрикнула. — Тільки чоловіки можуть бути такими нестелепами. Треба було відібрати! Але як? Убити його, чи що? Я й так мала від нього добрячий ляпас.
— Про це ти досі мовчала.
— Не люблю вихвалятися. — Вона знову поправила зачіску, потім обприснула її з пульверизатора лаком. — Подобається?
— Ти чарівна!
— Коли Гейза мене вдарив, я не була такою чарівною, — сказала, сідаючи поруч на ліжко. — Щиро кажучи, ніколи б не повірила, що в Гейзи така сила. Думала, голова одірветься від шиї.
— Я ще покажу тому хуліганові, — погрозив у простір Сюч. — Слово честі!
— Ще тільки цього бракувало. Він би мене вбив. Якби дізнався, що я тут, прикінчив би одразу. Боже, якби ти бачив його обличчя, коли він прочитав лист Віктора! Заревів, мов божевільний. Кричав, наче в істериці: я забороняю тобі з ним зустрічатися! Забороняю!
— Бідолашна ти моя, — співчутливо промовив Сюч, обціловуючи щоки, шию і плечі дівчини.
— Обережно! Зіпсуєш зачіску, — кинула дівчина у відповідь.
— Любиш мене?
— Люблю і люблю тільки тебе. Невже й зараз не віриш? Ти ж знаєш, чим я рискую.
Сюч раптом підскочив і хвилину стояв остовпілий, насуплений.
— Беато, скажи, тобі не спало на гадку, що Гейза міг убити Віктора?
Дівчина перелякано глянула на Сюча.
— Ти що, з глузду з'їхав? — жахнулася вона, ніби сама себе переконуючи. Потім категорично махнула рукою: — Ні, це неможливо! Таку дурницю він не міг учинити.
Не дивлячись на власні запевнення, на душі в неї було неспокійно. В її уяві на якусь мить постало спотворене люттю обличчя Гейзи, вона ніби знову почула його грубий, хрипкий голос, відчула сильні удари на тілі. Навіть мимоволі підняла руки, мов захищаючи обличчя і груди. І, сама не знаючи чому, раптом розридалась.
«Ще цього мені не вистачало», — подумав Сюч, міцно пригортаючи до себе дівчину.
— Ну заспокойся, люба! Що з тобою? — примовляв він, думаючи, які в Беати слабкі нерви.
— Гейза не міг його вбити, — схлипувала дівчина. — Це неможливо! Розумієш, неможливо!
«Боюсь, що можливо», — думав Сюч, пригадуючи свою недавню зустріч з молодим архітектором-будівельником. Сюч саме був тоді у майстерні, шліфував ґудзики і не помітив, коли відчинилися двері. Мотор у шість тисяч обертів на хвилину був ввімкнутий, за його шумом не почув кроків. Власне, відчув, що хтось іде, але подумав, що то його помічниця Панні. В захисних окулярах нічого не видно було з боків. Тільки ґудзик, затиснутий у кліщах, виблискував перед ним. Хтось доторкнувся до його ліктя. Сюч вимкнув мотор і озирнувся. Перед ним стояв Гейза Салаї. Подумки вилаяв Панні за те, що впустила інженера. Ледве стримав свій гнів. Підняв окуляри на лоб, запалив сигарету, але не пригостив чоловіка. Зволікав час, щоб зібратися з думками. Салаї був вищий, кремезніший за нього, але від надмірного вживання пива вже відпустив черевце. Сюч не боявся його: знав, що, в разі необхідності, якщо тільки Салаї не має при собі зброї і не нападе на нього зненацька, візьме над ним верх. Щоправда, йому вже тридцять дев'ять, а інженерові не більше двадцяти восьми. Та сили в Сюча ще вистачає…
— Слухайте-но, — почав Салаї хрипким, як у астматика, голосом. — Востаннє попереджаю: відчепіться від Беати! Коли ще раз побачу вас разом із нею, то зроблю з вас відбивну! Зрозуміло?
Годилося б дати раз в одутлу від пива пику інженера і викинути його на вулицю. Та Сюч цього не зробив: боявся скандалу. Почав, мов якийсь хлопчак, виправдовуватись перед ним, пояснювати, що Салаї неправильно врозумів їхні стосунки, адже в них просто давня дружба. Мовляв, у Беати складна, суперечлива вдача, вона капризна, в будь-яку мить у неї можуть виникнути найнесподіваніші ідеї, і через те їй потрібен друг з певним життєвим досвідом, щоб давати їй розумні й
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Агент №13», після закриття браузера.