Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Підняти вітрила! 📚 - Українською

Читати книгу - "Підняти вітрила!"

296
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Підняти вітрила!" автора Раду Тудоран. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 134
Перейти на сторінку:
разом з Мігу закінчував розрахунки робіт. Знедавна Антон відкрив, що вівчарик, хоч і дуже малограмотний, однак легко схоплює смисл друкованого слова, а цифри — ті ніби взагалі не складають ніяких труднощів для нього. Невдовзі в особі Мігу він мав помічника, на якого й не сподівався, коли брав хлопця в екіпаж.

Зараз Мігу писав цифри, які йому диктував Антон. Хлопець важко водив незвичною до олівця рукою, насуплений, але коли перейшли до додавання, обличчя проясніло, очі засвітилися, мов живе срібло, а підрахунки робив одним подихом, ніби в голові була лічильна машинка.

Знадвору крізь цюкання сокир і стукіт молотків долинув голос діда Іфріма:

— Чув бурю цієї ночі?

— Аякже, що я, мертвий!

— Ого, буря була куди твоє діло! У грека зірвало вивіску, в мене погасило ліхтар на маяку! А як стогнало море! Точнісінько як і тоді, коли вас викинуло на берег.

Герасім повернув голову і здивовано глипнув на нього.

— Діду, ідіть спати! Що за нісенітниці ви верзете?

Дід Іфрім закліпав очима, покрутив головою, потім зайшовся п'яним сміхом:

— Справді, то були не ви… Ага, то були оті!.. Бо якби ви, то хіба б ви ходили зараз вільні?

— Ідіть, діду, звідси, бо баба поб'є кадкою по голові!

Доглядач маяка ковтнув ще горілки з пляшки, яка була в нього в кишені, глянув на Герасіма і враз закам'янів, витріщивши перелякані очі.

— Кидай пістоль! — гаркнув він, метнувшись назад, до люка.

Негріле почав затято гавкати, бігаючи навколо корабля. Антон став на порозі барака з записником у руці, його ніби підштовхував якийсь дивний неспокій, і він отетеріло дивився на діда Іфріма.

— Хлопці! — гукнув Герасім, перехилившись через поручні. — Ідіть хтось сюди й заберіть його звідси.

Але старий уже отямивсь і засміявся, мов дурень, показуючи щербаті зуби.

— Отже, це були не ви!.. — сказав він. Потім пильно глянув на Герасіма: — А ти дуже схожий на нього!

— На кого?

— Еге, на кого!.. На стернового! — Він на мить замовк і повторив; — На стернового! Він теж був такий сильний, як ти, тільки, здається, трохи нижчий. Так, нижчий, це точно. І ще в нього був шрам, отут-о, на обличчі.

Антон Лупан випустив записника з рук.

— Шрам на обличчі? — пробелькотів Герасім.

Сталося щось незбагненне. Ці слова викликали в його голові справжню бурю. Він пильно глянув на Іфріма, щось зважуючи.

— Його звали Сотір?

— Сотір! Так називав його високий француз…

Антон Лупан за два стрибки по трапу опинився на палубі. Герасім уже схопив старого за горлянку й гаркнув:

— А ти звідки знаєш?

Ось воно, оте справжнє запитання!

Чотири місяці були вони поряд із дідом Іфрімом, зустрічалися майже щодня, іноді пригощали. Поміж людей у порту і в місті його вважали за людину порядну, яка боїться бога й своєї баби, тільки що випивака й базіка.

Легко зрозуміти, що зчинилося в душі Антона. Але й Герасім розбурхався не менше. Сотір, стерновий з «Есперанси», — його гарний друг.

— Він був мені як брат, але я давно втратив його сліди. Моряк роками може не зустрічатися зі своїми приятелями. Кажи, що з ним сталося, розбійнику, бо задушу!

Антон Лупан ледве вирвав старого з його рук.

— Він скаже нам усе. Не поспішай, Герасіме! Зараз хай він віддише, бо ти його придушив.

Герасім сів на люк, намагаючись притлумити лють, що клекотіла в ньому.

Поки він сидів, обхопивши голову руками, старий, про якого думали, що він ледве дихає, розплющив одне око, потім друге, враз підхопився, мов сарана із стерні, і скочив через парапет з висоти п'ять метрів. Спершу можна було подумати, що він так і розтягнеться на піску. Але наступної миті той уже мчав до комишів, пригнувшись аж до землі, мов польова миша, і ніхто його не наздогнав би, та Негріле стрілою майнув за ним, стрибнув на спину й повалив на землю.

Старий спершу все заперечував, нарешті зізнався. Він знався з піратами Безбородого рівно десять років, але тільки давав їм притулок, переховував у комишах, іноді приносив їсти та возив награбовані речі в Галац, де збував купцям.

— І більше нічого, люди добрі, клянусь вам, ось хрест святий! Я не ходив з ними, не грабував, не вбивав!

— Брешеш! А звідки ти знаєш, як усе тут сталося? Звідки ти знаєш Сотіра?

І дід Іфрім розказав усе. Потвердив, що стернового зарізав він сам, власноручно, загнавши ятаган у груди, коли Безбородий схопив його ззаду за руки. При світлі блискавки він і побачив у бідолашного моряка глибоку борозну на лівій щоці, це обличчя й досі ввижається йому вві сні: Сотір упав біля стерна, намагаючись дотягтись до пістолета, що валявся долі, й вистрілити ще раз, перш ніж віддати богу душу… Так загинув весь екіпаж, захоплений зненацька серед ночі. Марно моряки стріляли наосліп з пістолетів і рушниць — вони нічого не бачили, а пірати підкрадалися поповзом під парапетом з-за щогл і знали заздалегідь, що треба робити.

Далі Антон згадав те, що старий казав йому раніше. Ніхто не прийде на допомогу нещасним, коли пірати нападають і грабують викинутий на берег корабель: люди в місті сидять, замкнувшись, охоплені страхом. Тільки другого дня, коли пірати вже давно заховались по своїх кублах у комишах, нагодиться якийсь милостивий чоловік, перш ніж забрати сяке-таке добро, що залишилось тут, закопає тіла в пісок. Багато, мабуть, на цьому безлюдному березі лежить моряків, похованих без могильного насипу, бо ніхто не знає ні їхніх імен, ні бога, якого вони згадували перед смертю.

1 ... 30 31 32 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Підняти вітрила!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Підняти вітрила!"