Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет 📚 - Українською

Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет" автора Генрі Райдер Хаґґард. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 176
Перейти на сторінку:
Розділ VIII
МИ ПРИХОДИМО В КРАЇНУ КУКУАНІВ

Протягом усього цього дня ми йшли чудовою дорогою, яка, нікуди не відхиляючись, пролягала в північно-західному напрямку. Інфадус і Скрагга йшли разом із нами, а їх почет марширував кроків за сто попереду.

— Скажи мені, Інфадус, — звернувся я до нього після деякого мовчання, — чи не знаєш ти, хто проклав цю дорогу?

— Її проклали за старих часів, мій повелителю. І нікому не відомо, як і коли це було зроблено. Цього не знає навіть мудра жінка Гагула, котра пережила багато поколінь. Ми ж не такі старі, щоб пам’ятати, коли її будували. Тепер ніхто не вміє зводити такі дороги, і король береже її і не допускає, щоб вона заростала травою.

— А хто висік людські фігури на стінах печер, через які лежав наш шлях? — запитав я, маючи на увазі скульптурні зображення, що нагадували єгипетські, які ми бачили по дорозі.

— Ті ж руки, що побудували дорогу, висікли на камені ці дивовижні зображення, мій повелителю. Ми не знаємо, хто це зробив.

— А коли кукуанський народ прийшов у цю країну?

— Мій повелителю, наш народ прийшов сюди, мов дихання бурі, десять тисяч лун тому, з великих земель, що лежать там. — І він показав на північ. — Як кажуть давні голоси наших батьків, які дійшли до нас, і як каже Гагула, мудра жінка, полювальниця на чаклунів, кукуани не могли пройти далі — великі гори, що оточують кільцем цю країну, перепинили їм шлях. — І він показав на вкриті снігом вершини. — Країна ж ця була чудова, і вони тут поселилися, стали сильними і могутніми, і тепер число наше дорівнює числу піщинок у морі. Коли Твала, наш король, скликає свої війська, то пір’я, яке уквітчує його воїнів, покриває всю рівнину, скільки може охопити око людини.

— Але якщо країна оточена горами, то з ким же воює це військо?

— Ні, пане, там країна відкрита, — і він знову показав на північ, — і час од часу воїни з невідомої нам землі хмарами кидаються на нас, і ми їх вбиваємо. Відтоді як ми воювали востаннє, минула третя частина життя людини. Багато тисяч загинуло в цій війні, але ми знищили тих, хто прийшов, аби пожерти нас. І відтоді війни не було.

— Вашим воїнам, напевно, наскучило дрімати, зіпершись на свої списи?

— Ні, мій повелителю, якраз після того, коли ми знищили людей, які напали на нас, тут була ще війна. Люди пожирали одне одного, як пси.

— Як же це сталося?

— Я розповім тобі про це, мій повелителю. Наш король — мій зведений брат. У нього ж був рідний брат, який народився того ж дня, від тієї ж самої жінки. За нашим звичаєм, не можна залишати живими обох близнюків — слабший повинен умерти. Але мати короля заховала слабше маля, що народилося останнім, тому що серце її тяглося до нього. Це маля і є Твала, наш король. Я ж — його молодший брат, що народився від іншої жінки.

— Що ж було далі?

— Кафа, наш батько, помер, коли ми досягли зрілості, і мій брат Імоту був зведений у сан короля замість нього. Деякий час він правив країною, і в нього народився син од любимої жінки. Коли дитині виповнилося три роки, — це було якраз після великої війни, під час якої ніхто не міг ні сіяти, ні збирати врожай, — у країну прийшов голод. Голод змусив народ ремствувати й озиратися, подібно до лева, коли він, умираючи від виснаження, шукає здобич, яку можна розтерзати. І тоді Гагула, мудра і та, що вселяє страх, жінка, котра не помирає, звернулася до народу, промовляючи: “Король Імоту — незаконний король!” А в цей час Імоту страждав од рани, отриманої в битві, і лежав нерухомо у своїй хатині. Потім Гагула зайшла в одну хатину й вивела звідти Твалу, мого зведеного брата і рідного брата-близнюка короля Імоту. З дня його народження вона ховала його серед скель і печер і тепер, зірвавши з його стегон мучу, показала народові кукуанів знак священної змії, що обвилася довкола його тіла, — знак, яким відмічають старшого сина короля при народженні, і голосно вигукнула: “Дивіться, — ось ваш король, життя якого я зберегла для вас понині!”

І люди, божевільні від голоду, втративши розум і забувши, що таке справедливість, почали гукати: “Король! Король!” Але я знав, що це не так, тому що мій брат Імоту був старшим із двох близнюків і, отже, законним королем. Коли шум і крики досягли межі, король Імоту, хоча він і був дуже хворий, вийшов, ведучи за руку свою дружину. За ними йшов його малолітній син Ігнозі (що означає “блискавка”). “Що це за шум? — запитав Імоту. — Чому ви кричите “король, король”?”

Тоді Твала, його рідний брат, народжений од тієї ж самої жінки і в той же час, підбіг до нього і, схопивши його за волосся, наніс йому своїм ножем смертельний удар просто в серце. Людям властива непостійність, і вони завжди готові поклонятися сонцю, що сходить, і всі почали плескати в долоні й вигукувати: “Твала — наш король! Тепер ми знаємо, що Твала — король!”

— А що ж сталося з дружиною Імоту і його сином Ігнозі? Невже Твала їх теж убив?

— Ні, мій повелителю, коли дружина побачила, що пан її мертвий, вона з зойками схопила дитину й утекла. Через два дні голод загнав її в якийсь крааль, але тепер ніхто не хотів давати їй молоко чи якусь іншу їжу, тому що люди ненавидять нещасних. Проте, коли настала ніч, якась дівчинка підкралася до неї і принесла їжу, і вона благословила дитину і пішла зі своїм сином до сходу сонця в гори, де вона, мабуть, і загинула. Відтоді ніхто не бачив ні її, ні її сина Ігнозі.

— Так отож якби ця дитина Ігнозі лишилася живою, вона була б справжнім королем кукуанського народу?

1 ... 30 31 32 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"