Читати книгу - "Чари країни Оз"

Поки Дороті пригортала до себе Тротту, а та тихо плакала від щастя, Чарівник тиснув руку Капітанові Білу й поздоровляв його з порятунком. Старий моряк був такий радий, що потиснув лапу Левові, тоді скинув капелюха й уклонився Мавпочкам у клітці.

А потім Капітан Біл почав робити щось чудне. Він підійшов до великого дерева, дістав з кишені ножа й зрізав великий шматок товстої кори. Тоді сів на землю, знайшов у кишені клубочок міцної шворки — в його кишенях, здавалося, було все, що завгодно, — й заходився прив’язувати той шматок кори до підошви своєї здорової ноги, поверх шкіряної підметки.

— А це нащо? — спитав Чарівник.

— Не люблю ловити облизнів, — відповів моряк, — і тому вертаюсь на острів.

— Щоб знову пустити коріння? — несхвально вигукнула Тротта.

— Ні, цього разу я ухилюсь від чарів острова. Я помітив, що моя дерев’янка не прилипла, чи не пустила коріння, як і скляні лапи Скляного Кота. Чари можуть упіймати тільки те, що зроблене з живої плоті — чи то людської, чи то тваринної. Наші черевики шкіряні, а шкіра виробляється зі шкур тварин. Наші панчохи сплетені з шерсті, а шерсть зістрижена з вівці. Тому, коли ми вийшли на острів Чарів, наші ноги пустили там коріння й приросли до землі. А моя дерев’янка — ні. Отож я приладнав дерев’яну підкладку до моєї другої ноги, і чари мене не зупинять.

— Але нащо вам вертатися на острів? — спитала Дороті.

— Хіба ти не бачила Зачарованої Квітки в золотому вазоні? — відказав Капітан Біл.

— Звичайно, бачила, вона гарна й дивовижна.

— Ну, так Тротта і я вирушили в путь, щоб добути цю Чарівну Рослину як подарунок Озмі на день народження, і я хочу забрати її з собою до Смарагдового міста.

— Гарно було б, — із запалом вигукнула Тротта, — коли ви гадаєте, що можна зробити це безпечно!

— Я певен, що з корою на підошві ніякої небезпеки нема, — відказав моряк, — а коли все ж таки застрягну, то, гадаю, Чарівник визволить мене знову.

— Мабуть, таки визволю, — погодився Чарівник. — Що ж, коли хочете спробувати, Капітане, пливіть туди, а ми дивитимемось.

Моряк знову зійшов на пліт, погріб до острова Чарів і пристав там по змозі ближче до золотого вазона. Решта дивилась, як він іде по острову, бере обома руками вазон, легко піднімає його. Потім він переніс вазон на пліт і дуже обережно поставив там. На Квітку це начебто не вплинуло, бо коли Капітан Біл піднімав вазон, вона цвіла жовтими нарцисами, а поки він доніс її до плота, вона встигла розцвісти ще й тюльпанами та гладіолусами. А поки моряк веслував через річку туди, де його чекали друзі, на Чарівній Рослині по черзі з’явилося ще сім різних видів квіток.

— Мабуть, той чарівник, що поставив її на острові, ніколи не думав, що хтось її звідти забере, — сказала Дороті.

— Він вважав, що Квітка привабить тільки людей, а кожна людина, що попаде на острів, буде спіймана чарами, — додав Чарівник.

— А тепер, — зауважила Тротта, — ніхто більше не зацікавиться островом, і він уже не буде пасткою.

— Ну ось, — сказав Капітан Біл, переможно винісши Зачаровану Рослину на берег річки. Якщо Озма дістане на день народження кращий подарунок, то я б хотів знати, що воно таке.

— Так, звісно, це її дуже здивує, — озвалась Дороті, що стояла в шанобливому подиві перед пишними квітами й дивилася, як там жовті троянди змінюються на фіалки.

— Та вона здивує кожного в Смарагдовому місті! — палко запевнила Тротта. — І це буде подарунок Озмі від мене й Капітана Біла.

— А я гадаю, що в цьому і моєї є трохи заслуги, — заперечив Скляний Кіт. — Це ж я знайшов її й привів вас до неї, та й Чарівника сюди привів, коли ви попались у пастку.

— Це правда, — визнала Тротта, — і я розкажу Озмі про нашу пригоду і який ти був славний.

тепер, — сказав Чарівник, — треба рушати додому. Але як же ми повеземо отой великий вазон? Капітан Біл не може тягти його на собі всю дорогу, це ясна річ.

— Атож, — погодився моряк, — бо він таки важенький. Я міг би нести його потроху, але що кілька хвилин мусив би перепочивати.

— А не можна поставити його тобі на спину? — запитала Дороті в Лева-Боягуза.

— Та я згоден везти його, коли зумієш прив’язати, — добродушно позіхаючи, відповів Лев.

— Коли він упаде, — озвалась Тротта, — то квітка може зламатись і загинути.

— Я прикріплю її, — пообіцяв Капітан Біл. — Я зроблю з оцієї колоди рівну дошку й прив’яжу її Левові на спину, а на дошку поставимо вазон. — І зразу взявся до роботи. Але він мав тільки великого складаного ножа, й робота посувалась не швидко.

Тоді Чарівник вийняв із чорного саквояжа малесеньку пилочку, що блищала, наче срібна, й звелів їй:

Пилочка зразу почала пиляти і розпиляла колоду так швидко, що всі дивувалися, споглядаючи її роботу.

Пилочка неначе розуміла, для чого ця дошка потрібна, бо вийшла вона зверху пласка, а зісподу видовбана так, що якраз прилягала до Левової спини.

— Ну, це не те, що моє стругання! — в захваті вигукнув Капітан Біл. — Може, в вас є дві таких пилки, Чарівнику?

— Ні, — відказав той, старанно витираючи чарівну пилку шовковою хусточкою і ховаючи її в чорний саквояжик. — Така пилка