Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура 📚 - Українською

Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Комісар Мегре і Кіціус" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 34
Перейти на сторінку:
На той момент, коли ви її разом зі швагром по телефону диспетчеру співали, у багажнику вашої машини по Києву вже везли труп убитої людини. Запакований у мішок, який ви потім шукали. Оце і є залізне алібі, шановний. Але давайте для форми запишемо: такого-то числа, з двадцять першої години по нуль-п'яту годину такого-то числа перебував за такою-от адресою, що можуть підтвердити: прізвища, імена, по-батькові, інші дані свідків. Готово? Тоді розпишіться, будь ласка, отут у куточку і поїдемо далі. Ось вам фотографія мішечка. Пізнаєте?

— А чого ж не пізнати? Я за нього всій зміні дірку в голові зробив. Думав, вкрали, гади. Головне ж — прийди, попроси, сам віддам, подарую! Але не кради.

— Повністю з вами згоден, шановний. Красти гріх. І злочин. А оскільки ми з вами не в церкві, а у кримінальному розшуку, то прошу підписатися під ось цим: мішок на фотографії пізнаю як одержаний мною на складі тоді-то. Зникнення мішка мною зафіксоване… дата, приблизний час, свідки. Нічого не забули?

— Та начебто нічого, товаришу підполковник. З вами забудеш. Нагадаєте…

— Спасибі за високу оцінку. Прошу засвідчити також, що тієї ночі машина в гаражі не ночувала, а стояла… до речі, де вона стояла?

— Ну ви ж знаєте, так чого питаєте?

— Вулицю знаю, номер будинку знаю. А от номер квартири, а головне — прізвище людини, якій ви віддали ключі від службової «Волги», боюсь переплутати. Серйозна, знаєте, справа. Навіть для свідка. Бо це ви після нашої розмови підете додому догулювати відгул. А я… теж піду, можливо — у відставку. А капітан Сирота, який протокола списує, піде на нове місце служби. Наприклад, в охорону моргу або санітаром у витверезник… Це у нас жарти такі, шановний. То я вас уважно слухаю. Дуже уважно.

— Сумнів один є. А раптом швагер вам збрехав, гості щось переплутали, у диспетчера годинник зупинився і насправді я тієї ночі по Києву з покійничком їздив.

— У вас який стаж за кермом?

— Тридцять із гаком.

— А той, кому ви віддали ключі, як водій — повний салага?

— Правда ваша, недовчений… І не те, щоби практики немає чи вчителі кепські. Бо я ж особисто його дресирував. Він за кермом, вибачте, як дурна доярка — за все одразу хапається і все одразу смикає. А з іншого боку — що з такого візьмеш? Своєї машини у нього немає, бо, кажуть, сам Щербицький заборонив. Нічого, мовляв, працівникам цека приватну власність розводити. То мій хазяїн раз-пораз, як маленький, просить: пусти за кермо, пусти за кермо… от і доїздився. Що, хтось його побачив?

— А там і бачити не треба було. Достатньо почути, як він двигун заглушив, вийшов, пововтузився, а потім сів за кермо — і одразу на газ! Який висновок?

— За кермом — шмаркач. Я б оберти скинув, але двигун не глушив, а потім від'їхав би собі потихеньку, не газуючи.

— А чого ж це ви тоді позавчора у нас під вікнами на зелений газонули, аж «Волга» заверещала?

— А то я двигун перевіряв. Щось мені не сподобалося…

— У вас клапан стукає.

— Ну і слух у вас, товаришу підполковник! Я не почув.

— Це не у мене слух. Є тут у нас один такий унікум.

— Тоді йому спасибі. Завтра ж поставлю машину на профілактику, а хазяїн нехай на підмінній їздить. Хоча, про що я кажу? Яка підмінна? На чому він тепер їздитиме? На «воронку»?

— То запитання не до мене, а до прокурора. Єдине, що мене цікавить: ви нам допоможете?

— Тобто?

— Ну, самі знаєте. Обов'язки громадянина СРСР — то одне, а обов'язки водія спецавтобази — то трошки інше. Ану ви зараз скажете: не морочте мені голову, допитуйте по формі, а ще краще — негайно повідомте моє керівництво…

— А він кого вбив? Коханчиного чоловіка, чи якусь випадкову людину?

— А що, мало місце порушення морального кодексу будівника комунізму?

— Я над ним свічку не тримав і баб йому на хату не привозив. Але коли його жінка у Києві, він у мене машину на ніч не випрошує. А тільки-но вона з хати — і то кудись далеко, він мені одразу: дай ключі до ранку.

— І часто їздить? Жінку маю на увазі.

— Ну, не щотижня, але й не раз на рік. Вона у нього дуже вчена. Тільки дуже худа і курить.

— Зрозумів. Жінка в науку, а чоловік — у гречку.

— Десь так. І добро би просто в гречку, а то ж йому ризик потрібен. Баб до себе додому тягає, під носом у охорони.

— А до речі, як це йому вдається?

— Ой, товаришу підполковник, у них же, в оцих… ну, самі знаєте, у кого… все півтора людського. З вулиці глянеш — фортеця. Залізні ворота, будочка, я тільки до неї заходжу, так до мене одразу двоє: ви хто, ви до кого, зачекайте он там. Кнопки тиснуть, в мікрофон доповідають: водій прибув, що накажете? Хай внизу зачекає чи підніметься до вас? Миша не прослизне! А насправді? Проїзд через ворота вузенький, дві машини не розминуться. Коли стулки розходяться, з будочки нічого не видно. А ще й світло над ворітьми так горить, аби панству очі не сліпило. Тож охорона через своє віконце тільки номер фіксує. А у самому дворі, знову ж таки, щоб на голову не капало, зручний такий козирок — якраз над чорним ходом. Згори, з вікон хоч по коліна вистромись — нічого не побачиш, особливо увечері. А коли хазяїн за кермом, так вони не те що в машину не заглядають — навіть на номер, напевне, не дивляться. Козирнули, кнопочку натисли раз, кнопочку натисли два… там не те що одну бабу — гарем можна провезти. Охорона називається! Самий понт, як у пацанів, що у війну граються.

— Як кажуть у вашого хазяїна на службі, є така думка… Є така думка, аби

1 ... 30 31 32 ... 34
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"