Читати книгу - "Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Виявляється, Старий уже все заздалегідь підготував — і дактилоскопію, і три мішки для опізнання, і понятих. Відбитки пальців на ярлику, як з'ясувалося, належали не водію. Коли всі протоколи було підписано і ми знову залишилися утрьох, Старий запитав у водія:
— Пальчики у вашого хазяїна зняти допоможете?
— Якщо потрібно…
— Тоді ручку передніх правих дверцят зранку гарненько витріть і не доторкуйтеся. Заїдете по хазяїна, відвезете його на службу, а потім до нас, на Богдана. Ми тут усе за п'ять хвилин і обладнаємо.
— Товаришу підполковник, а ви не боїтесь?
— Я, шановний, своє в сорок третьому під Ворохтою відбоявся, коли з-під бандерівського вогню рачки виповз. Один з усього взводу і з автоматом у зубах. А от ви хоч знаєте, на що наражаєтеся?
— Не знав би — нічого не підписував би.
— А до речі, якого кольору волосся у дружини вашого хазяїна?
— Чорне з сивиною. А хазяїн полюбляє блондинок.
— Звідки знаєте? Самі ж казали: баб не возив…
— Зате патли їхні фарбовані вимітав із салону. А одного разу помаду знайшов, зовсім не таку, як у законної. Напевне, ці сучечки так територію мітять.
Старий зітхнув:
— Хто їх розбере? А до речі, куди того дня, як ви кажете, законна вибралася?
— Аж до Варшави, на якісь там їхні наукові збори. Я її сам до Борисполя відвозив.
— І забирали теж ви?
— Аякже, за тиждень привіз. Весела така, і сувенірів ціла торба.
І тут водій раптом спохмурнів, а потім вилаявся так круто, що навіть наш Старий похитав головою.
— Щось пригадали?
— Так товаришу підполковник, він же, падло, через день у мене знову машину на ніч брав. Що ж виходить — убив людину, помив руки, відіспався і знову по бабам? І оце такі нами керують?
Ми зі Старим промовчали. Тільки потім довго стояли біля вікна і роздивлялися бронзового Богдана Хмельницького так, наче бачили його вперше у житті. Головоломка склалася докупи, як на дитячих кубиках із картинками. Кіціуса згубило його професійне нахабство. Він цього разу, звичайно, не наступав на кота. Він просто увійшов до спальні у той момент, який ми, мужики, між собою делікатно називаємо «перерва». Думав, що господарі сплять. А вони не спали. Бідолашний злодюга одержав кулаком у голову і одразу втратив свідомість. А чи придушив його герой-коханець одразу з переляку, чи після певних роздумів — холоднокровно — то вже не моя справа. І боюсь, навіть не Старого. Бо якщо, врешті-решт, отой перспективний і одержить своє, то не за те, що вбив людину. В крайньому випадку, йому вигадають баєчку про стан афекту і необхідну оборону. Він одержить по повній програмі за те, що дозволив стороннім, себто нам, лягавим, дістатися до його брудної білизни. Розум, честь і совість нашої епохи повинні бути поза підозрою. Як та дружина Цезаря…
Першим порушив тишу Старий.
— Тут я у тебе свіжий журнал поцупив із детективом. Хочеш знати, чим там усе закінчилося?
— У нас в Університеті бібліотекарка була. Страшенно ненавиділа любителів детективів, тому писала ім'я вбивці на тринадцятій сторінці великими літерами на полях. І тільки після цього видавала читачам. Звільнили…
— По-перше, ти мене дідька лисого звільниш, хіба що під звільнення підведеш. А по-друге, там, власне, і розповідати нічого. Спіймав твій комісар облизня замість убивці.
— Я так і думав, товаришу підполковник, що на тій машині теж якесь велике цабе їздило. І куди комісара перевели? В якийсь обласний центр?
— Гірше. В район. Щось на взірець нашої Бородянки.
— Ну, в Бородянку, так в Бородянку, аби люди були хороші. От тільки Кіціуса шкода. Якого біса він у цей будинок поліз? Що, працівників торгівлі йому було замало? Робін Гуд недороблений…
— Запам'ятай, Олексо, такі, як Кіціус, у громадянську війну йшли або до Махна, або до Петлюри. Але точно, що не в чека.
Від автора: Бідний Старий у своєму святому невіданні. Він прожив аж до перебудови і лише тоді прочитав все в тому ж журналі «Огонек», що:
— в ЧК працювало більше кримінальних злочинців, аніж кадрових революціонерів;
— що горезвісний пітерський бандит Льонька Пантелєєв був штатним співробітником ЧК;
— що начальник махновської контррозвідки Льова Задов продовжив свою кар'єру у відомстві Дзержинського і навіть став там великим цабе;
— і нарешті, сам товариш Сталін починав свою політичну кар'єру з вульгарних нальотів на банки.
Хоча — хтозна, можливо, Кіціус і справді не пішов би в ЧК. Порядність не дозволила б.
Олекса Сирота:
Пам'ятаю, Старий дістав біломорину і розминав її так довго, що весь тютюн висипався на підлогу. Він помітив це лише тоді, коли спробував прикурити. Аби відволікти його від цієї сумної обставини, я поцікавився: як, на його думку, вирахувати найголовнішого і єдиного свідка вбивства: оту блондинку, котра фарбувалася виключно у номенклатурній перукарні? Старий глянув на мене так, як дивляться на маленьку дитинку, котра питає, чому не можна длубати у носі:
— Як вирахуємо? Згідно із законом. Якщо завтра пальчики почесного пасажира співпадуть із пальчиками на мішку, порушимо клопотання перед прокуратурою про арешт підозрюваного у вбивстві… і нехай їхнє начальство… власну дупу в цека тягне. Не все ж нам, дурним лягавим, свою підставляти.
Відбитки пальців співпали, як у підручнику криміналістики.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Комісар Мегре і Кіціус, Валерій Павлович Лапікура», після закриття браузера.