Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Слухайте, пане барон, — сказав Лушар, — дайте мені тисячу екю! я вам дам... продам одну пораду.
— Чи варта вона тисяші екю, фаша порада? — спитав Нюсінжен.
— Мене не впіймаєте, пане барон, — відповів Лушар. — Ви закохані, ви хочете знайти предмет вашої пристрасті, ви сохнете по ньому, як салат без води. Вчора до вас приходили, як казав мені ваш лакей, два лікарі й сказали, що ви в небезпечному стані; тільки я можу доручити вас спритній людині... Та, чорт забери, хіба не варте ваше життя тисячі екю?
— Скажіть мені ім’я цієї зпритної людини, і рахуйте на мою щедрість.
Лушар взяв капелюх, вклонився, пішов.
— Бісова людина, — скрикнув Нюсінжен, — ходіть сюти! Тершіть!..
— Майте на увазі, — сказав Лушар, — перше ніж узяти гроші, що я продаю вам винятково й просто довідку; я дам вам ім’я, адресу єдиної людини, що може вам прислужитись, але це майстер...
— Забирайсь під дри шорти! — скрикнув Нюсінжен, — тільки ім’я Варшільда коштує тисяшу, та й те коли воно пітписане піт токумент... Я пропоную тисяша франків...
Лушар, дрібненький пройдисвіт, що не зумів влаштуватись ні на посаді довіреного, ні нотаріуса, ні судового пристава, ні адвоката, — багатозначно скидав очима на барона.
— Для вас тисяча екю — ніщо, ви їх повернете за кілька секунд на біржі, — сказав він.
— Пропоную тисяша франків!.. — повторив барон.
— Ви будете виторговувати й золоту жилу! — сказав Лушар, вклоняючись і виходячи.
— Матиму атресу са п’ятсот франків! — скрикнув барон і наказав лакеєві надіслати до нього секретаря.
Тюркаре[47] більше не існує. На сьогодні, найбільший і найменший банкір поширює свої злісні хитрощі на кожну дрібницю: він торгується в мистецтві, благодійності, коханні, він готовий торгуватися з Папою за відпущення гріхів. Отже, слухаючи Лушара, Нюсінжен раптом подумав, що Контансон, бувши правою рукою агента торговельної поліції, повинен знати адресу того майстра шпигунства. Контансон за п’ятсот франків дасть те, що Лушар хотів продати за тисячу екю. Ця швидка комбінація доводить, що хоч серце цього чоловіка було сповнене кохання, голова все ще залишалась головою біржового хижака.
— Ітьте самі, пане, — сказав барон своєму секретареві, — до Гонданзона, шпигун Лушара, акент сутової боліції, але ітьте в капріолеті туше скоро, і негайно привезіть його. Я шекаю!.. Фі пройдете сатову фіртку, бо трепа, щоб ніхто не пачив цю осопу у мене. Ви його профедіть у маленький пафільйон у сату. Потпайте фіконати моє дорушення розумно.
До Нюсінжена приходили в справах, але він чекав Контансона, мріяв про Естер, казав собі, що скоро вже побачить жінку, якій він завдячує несподіваним хвилюванням; він відсилав усіх, кажучи щось невиразне, даючи двозначні обіцянки. Контансон здавався йому найзначнішою особою в цілому Парижі, він щохвилини поглядав у садок. Нарешті, наказавши скінчити прийом, він звелів подати собі сніданок у павільйоні, що був в одному кутку саду. У конторі поведінка й вагання найхитрішого, найпронизливішого, найполітичнішого в паризьких банкірів здавалась незрозумілою.
— Що таке з патроном? — питав один із біржових маклерів старшого службовця канцелярії.
— Ніхто нічого не знає; кажуть, здоров’я його викликає побоювання. Вчора баронеса викликала лікарів Десплена й Б’яншона, обох разом...
Одного разу іноземці схотіли бачити Ньютона саме в ту хвилину, коли він давав ліки одній зі своїх собак, що звалась Б’юті — тій, що, як відомо, знищила величезну його роботу і якій він сказав тільки: “Ах Б’юті, ти й не знаєш, що ти зараз знищила...” Іноземці пішли геть, шануючи працю великої людини. В усіх грандіозних біографіях можна знайти маленьку собачку Б’юті. Коли маршал де Рішельє приїхав вітати Людовика XV після взяття Магона[48] — одного з найбільших воєнних подвигів XVIII століття, — король сказав йому: “Знаєте велику новину? — бідний Лансматт помер!” Лансматт був швейцар, обізнаний з любовними пригодами короля.
Ніколи паризькі банкіри не дізнались, чим вони завдячують Контансонові. Цей шпигун був причиною того, що Нюсінжен дозволив їм провернути без себе величезну аферу, залишивши їм свою, власне, вже забезпечену за собою частку. Цей біржовий хижак щодня міг обстріляти чиї завгодно фінанси артилерією спекуляції, але сам він, як людина, цілком залежав від щастя.
Уславлений банкір пив чай, жував тартинки з маслом, як людина, що її зуби вже давно не були нагострені апетитом, коли почув звук екіпажу, який зупинився біля хвіртки саду. Незабаром секретар Нюсінжена привів до нього Контансона, якого знайшов тільки в кафе біля в’язниці Сент-Пелажі, де агент снідав на чайові, одержані від одного боржника, ув’язненого на пільгових умовах, за які з них сплачують окремо. Контансон був, сказати б, цілою паризькою поемою. Глянувши на нього, ви відразу вгадали б, що Фігаро Бомарше, Маскаріль Мольєра, Фронтени Маріво і Лафлери Данкура — ці великі образи сміливості в шахрайстві, хитрощів у скруті, спритності в ту хвилину, коли перерізано нитки інтриги, — всі вони є чимось мізерним порівняно з цим велетнем дотепності й злиднів. Коли в Парижі ви зустрічаєте тип, це вже не людина, це видовище! це вже не хвилина життя, а ціле існування, багато існувань! Обпаліть три рази в печі гіпсовий бюст, — і ви матимете якусь фальшиву видимість флорентійської бронзи. Так ось, блискавки безлічі нещасть, скрута жахливих становищ бронзували голову Контансона, немов жар печі тричі змінював колір його обличчя. Часті зморшки вже не могли розправитись, це були довічні згортки, білі в глибині. Жовте обличчя було геть усе в зморшках. Череп, схожий на череп Вольтера, був нечутливий, як у мерця, і якби не кілька волосинок ззаду, можна було б сумніватися, чи належить він живій людині. Під нерухомим лобом бігали очі, що нічого не виявляли, як у тих китайців, що їх виставляють під склом біля дверей чайної крамниці, — штучні очі, що вдають життя, ніколи не змінюючи свого виразу. Ніс, провалений як у смерті, зневажав долю, а рот, стягнутий, як у скнари, був завжди відкритий, і все ж мовчазний, як щілина поштової скриньки. Спокійний, як дикун, зі смаглявими руками, маленький і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак», після закриття браузера.