Читати книгу - "Україна і Крим: спільність історичної долі, Василь Арсенович Чумак"

січня 2009 року) отримує 100-доларову знижку на 1 тисячу кубометрів газу за ціни 330 доларів США (у випадку, коли ціна менше 330 доларів за 1 тисячу кубометрів, то знижка має складати 30 %). До 28 травня 2017 року буде відбуватися залік "знижки" в рахунок наявних боргів України за газ. Обсяг цієї знижки з 28 травня 2017 року додаватиметься до ставки орендної плати Росії за базування її флоту, що становить 100 млн. доларів США на рік (нині — біля 97 млн. 850 тис. доларів США). А якою буде ціна за російський газ після 2019 року невідомо нікому. Невідомо і те, якою стане оплата російського газу для України[131].

Неясними є правові підстави пролонгування знаходження бази Чорноморського флоту в Криму на цілих 25 років. За чинним договором між Україною і Росією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28 травня 1997 року однозначно зафіксовано, що він укладений на 20 років (а саме, до 2017 року), а його дія за згодою сторін може бути продовжена автоматично на 5 років.

Економічна складова цієї угоди теж, м’яко кажучи, не на користь Україні. Достатньо сказати, що для Росії одне лише занижено дешевше використання 19000 гектарів дорогоцінної кримської землі, безсумнівно значно перевершить ті затрати, які вона буде компенсувати "Газпрому" через бюджет, не кажучи вже про все інше.

Коротко кажучи, так званий компроміс "флот в обмін на дешевший газ", який на думку нашого президента є вигідним для України, реально таким не являється. Такий компроміс насправді веде до стратегічної поразки. Він підриває ту систему важелів, які могла б використовувати Україна, відстоюючи власні інтереси в можливих майбутніх конфліктних ситуаціях за участю російської сторони. Керівництво України вибрало помилковий шлях для компенсації відносної слабкості країни в переговорному процесі з північним сусідом.

Всі відомі політологи в ситуації асиметрії двосторонніх відносин (в даному випадку українсько-російських) наголошують на обов’язковому дотриманні двох аксіоматичних правил. А саме, слабкий партнер по можливості повинен уникати об’єднання переговорних тем із різних сфер. Це правило перше. Правило друге не двозначно рекомендує слабшій переговорній стороні спиратися на багатосторонні механізми, а краще режим узгодження і врегулювання спірних питань. Адже в ситуації асиметрії двосторонній формат веде до максималізації переговорних переваг сильного партнера і майже повної неспроможності відстояти свої інтереси слабким партнером. При неможливості створити міжнародний режим необхідно, як мінімум, не допускати зв’язок конфліктних питань. Відоме правило перше.

Що ж відбулося під час харківських угод? Українською переговорною стороною було порушено обидва правила, що катастрофічно позначиться в майбутньому на можливостях України відстояти свої інтереси з будь-якого спірного питання.

Президент України в Харкові "просто так" віддав свої самі сильні переговорні фантоми. Мова йде про передчасну відмову від наміру вступу до НАТО (а чи варто це робити взагалі?!) та на 25 років продовжити перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі. Що стосується НАТО, то після того як Україна закрила туди двері "просто так" вона залишається один на один із своїм непередбачуваним сусідом. Як застеріг російський прем’єр В. Путін: "У нас дуже багато партнерів в енергетиці і в газовій сфері. Але у нас немає необхідності будувати наші військові бази у всьому світі. Що стосується Криму, це винятковий випадок" ("Інтерфакс-Україна", 21.04.2010 р.) А концепція позаблоковості, яку сьогодні взяла на озброєння Україна є по суті незрозумілою та недієвою в тих небезпечних геополітичних умовах, що склалися.

Тепер щодо проблеми Чорноморського флоту Росії і його ролі в регіоні. Серед найбільш негативних наслідків його перебування на кримському півострові аналітики особливо виділяють такі: а) щорічні мільярдні збитки України через несплату за оренду землі, майна, баз, забруднення отруйними речовинами української частини екваторії Чорного моря; б) незаконне утримання ЧФ навігаційно-гідрографічних об’єктів, маяків та систем забезпечення безпеки мореплавства, самочинне захоплення землі і об’єктів в Криму; в) продукування суспільного напруження, сепаратистських настроїв, інспірація українофобії, підтримка антиукраїнських організацій, поширення в Криму спецпідрозділами пропаганди ЧФ РФ друкованих засобів пропаганди антиукраїнського спрямування. Складається враження, що частина українського керівництва зовнішньої політики не достатньо глибокого усвідомлює роль і значення Чорноморського флоту Російської Федерації на розвиток геополітичної ситуації в Криму і його вплив на дрейф Криму в бік Росії. Харківські угоди закріпили роль, яку відіграє російський Чорноморський флот у регіональній політиці. Присутність Чорноморського флоту в Севастополі (ширше в Криму) створює можливість впливати на Чорноморський та Чорноморсько-Каспійський регіон. Це веде до непропорційно могутнього посилення впливу Росії на регіональні процеси і не в останню чергу на транзит енергоносіїв, провокування і "замирання" конфліктів у своїх вузько егоїстичних інтересах, на діяльність регіональних організацій безпеки. Тобто, Росія набуває і розширює і без того великий арсенал засобів впливу на своїх сусідів і їх поведінку, не залишаючи їм можливостей компенсації асиметрії і тим самим протистояти грубому силовому тиску. Не врахування цих важливих моментів або/чи ігнорування їх і відіграло фатальну роль в цьому дивному бартері «флот в обмін на дешевий газ» і дало можливість російській стороні в черговий раз розіграти «кримську карту» і на цей раз з більш трагічними та непередбачуваними в цивілізаційному сенсі наслідками для України.

Україна повинна залишатися, остаточно стати і бути суверенним, незалежним і рівноправним партнером, а не сучасним сателітом «великого сусіда». А для цього Україна має, і навіть повинна, розробити чітку національну стратегію розвитку в XXI столітті — стратегію побудови суспільства добробуту і справедливості, демократичної, правової, всебічно розвинутої держави.

ПІСЛЯМОВА

Таким чином, ми простежили етапи спільної історичної долі України і Криму. Український Крим і сьогодні залишається в епіцентрі геополітичних інтересів Української держави, а також Росії, Туреччини і і деяких західних країн.

Кримська Автономія у складі України виникла з однієї сторони як реакція владних політичних сил, орієнтованих на збереження СРСР, що спираються на менталітет людей, вихованих радянською тоталітарною системою. З іншої, як відповідь на особливості реальної соціально-культурної, поліетнічної ситуації, яка загострилася в період повернення до Криму, на свою Батьківщину, автохтонного кримськотатарського етносу. Тобто, на загальноукраїнському рівні Крим продукує найбільш виразно проблеми, які демонструють боротьбу цих двох тенденцій. А рішення, які приймаються в Києві щодо ситуації в Криму, так чи інакше суттєво впливають на характер розвитку українського суспільства та української незалежної держави.

Однією з ключових проблем, що впливає на визначення сучасної внутрішньо- за зовнішньополітичної ситуації України, є кримськотатарська. Врахування та системне просування на шляху вирішення цієї проблеми може виконати реальну стабілізаційну роль щодо ситуації в Криму і суттєво вплинути