Читати книгу - "Івона, принцеса бургундського. Шлюб. Оперета, Вітольд Гомбрович"

МАТИ: Щоб тебе мати скинула!

БАТЬКО: Щоб тебе батько задушив!

МАТИ: Щоб ти дитини власної не мав!

БАТЬКО: Щоб тебе діти вигнали!

МАТИ: Щоб діти тебе вдушили!

БАТЬКО: Щоб діти тебе осліпили!

ГЕНРИК: Усунути тих пияків, які надудлилися батьком і матір’ю! А я тверезий!

Харцизяки підходять до Батьків.

БАТЬКО: Генричку!

ГЕНРИК: Ну що таке?

БАТЬКО: Генричку...

Генричку, Генричку, я визнаю, що ти мене позбавив короля... але... преці я батьком тобі є... як той казав і теє... — хоч батька ти мене не позбавляй, а то земля розтріскається на дрібні кавалки з тріскучим тріскотом...

ГЕНРИК: Батько таке саме всевладдя, як король. Хіба не можеш ти казати від імені приватної особи? Невже завжди ти мусиш зодягати на себе титули якісь? Я хочу спати. Заберіть їх.

БАТЬКО:

Словами цими

Ти прочиняєш брами страшному лиху,

Що сапає в самій безодні... Боже...

МАТИ: Змилуйся...

КАНЦЛЕР: Над нами, грішними... (Витягає газету з кишені.) Війна!

ГЕНРИК: Що-що? Яка війна?

КАНЦЛЕР: Я тільки-но отримав цю газету.

Тиша.

Віддалений гарматний постріл.

ГЕНРИК: А й справді: там стріляють.

БАТЬКО: Еге ж, за лісом начебто...

Атмосфера паніки.

МАТИ: Йой, ліпше спакувати клунки.

КАНЦЛЕР: У разі чого можемо зійти до льоху.

БАТЬКО: Та артилерія ще квіточки. Найгірше гази. То тре припасів наскладати... (До Матері.) Купи, що вдасться, позаяк замкнуть усі крамниці.

МАТИ: Десь я ті протигази мала... але де? Десь мала я ті протигази, але геть-чисто забула... в якій шухляді...

Паніка наростає.

Та де ж вони лежали в мене?

Постріл.

ШЕФ ПОЛІЦІЇ: Ближче.

КАНЦЛЕР: Чи віддасте, Ваше Величносте, якісь накази?

ГЕНРИК: Жодних наказів я не віддам, бо знаю, що це неправда! Усе неправда! Але водночас правда!

Наслухає.

Ого, як б’ють!

БАТЬКО: Що з нами буде? Що з нами теперка буде? Пожога, злидні, ґвалт, митарство і ганьба...

ГЕНРИК: І знову голову морочать!

Якісь фантазії пияцькі! Аж бухає

Від них горілкою! Гей, викинути їх!

БАТЬКО (п’яний):

Гик... Я п’яний... Гик... Най так і буде.

Мені це каже син... Що тут удієш... Але якщо я п’яний,

То поки вкинеш ти мене до льоху, з тобою хочу по чарчині вихилити... Я щось тобі скажу! Таке тобі шепну, що в голову твою це міцно вдарить... Та й тото.

МАТИ (п’яна): Тра-ля-ля...

БАТЬКО:

Ти з нею не женися!

Преці правду казав старий пияк.

Вона... як бак його... блудила з Владзьом у старі часи.

ГЕНРИК: Неправда!

БАТЬКО: А я тобі кажу!

Я не хотів тобі цього казати, бо троха встидно, та зара вже і так усе лихий візьме...

Саме в той день,

Коли вона з тобою заручилась,

Я у кущах їх здибав, у кущах на них наліз,

Ногою в них вступив!

ГЕНРИК: Неправда! А водночас правда!

МАТИ:

Я теж їх здибала,

Як вони лапалися під криницею.

У білий день! І він на ній, ну а вона до нього вся!

До нього, Генику! Ти не женися!

Постріл.

ГЕНРИК: Знову бахає!

БАТЬКО (визираючи у вікно): Військо.

КАНЦЛЕР: Військо.

МАТИ: І всі молодики. Це цуцики.

БАТЬКО: Та цуцики, а вже кривавляться.

МАТИ:

Мій Генику, ти не женися!

Вона до молодих всміхалася.

З молодиками гріховодила!

БАТЬКО:

З молодшими від себе.

Вона кривавилася!

МАТИ:

І під кущем

Або під деревом яким,

Або у житі...

БАТЬКО: Або в льосі!

МАТИ: Чи на горищі.

БАТЬКО: А може, в стайні!

МАТИ: Чи й у стодолі

Або в повітці для возів!

БАТЬКО:

Може, в трусах,

А може, й без!

(Визираючи крізь вікно.)

Гей-гей, як він його там душить, як гнобить і катує,

А зара застромив багнет у нього!

МАТИ: Руїна, згарище!

БАТЬКО: То ліпше заслонити це вікно, бо як вони назирять нас чи світло, можуть заскочити сюди й тоді до нас візьмуться, значицця.

ГЕНРИК:

Нікчемний, пересичений

Своїм пороком старче, і ти,

Що вергнеш з рота печію смердючу,

Вихляста старушенціє...

Я надто був поблажливим,

Пробачливим надміру

До вашої низької пляшки! Але зараз

Пізнаєте ви гнів мій! Геть! Геть! Геть! Я сам!

Закуйте у кайдани їх!

Харцизяки забирають Батька і Матір.

БАТЬКО: Змилуйся!

ГЕНРИК: Я сам собі цей шлюб дам! Я з нею шлюб візьму, я шлюб цей дам собі оцими-от руками! Усе це... п’яна підлотна маячня! Це белькіт! Белькіт!

Покличте врешті наречену! Я хочу обсудити з нею деталі церемонії! Але...

КАНЦЛЕР: Але..

ГЕНРИК: Але...

КАНЦЛЕР: Але...

ГЕНРИК: Але...

Покличте ще мого придворного, отого... Владислава... так... Владислава, мого придворного...

Я мушу

Поговорити з ним... і з нею...

Виходять.

...А зараз ми побачимо, чи поміж них щось є... якщо направду є, то...

Заходить Владзьо.

...Ми запануємо над цим. (До Владзя.) О, Владзю, як ся маєш?..

ВЛАДЗЬО: Та якось так.

ГЕНРИК: Та якось так, ага... ага... та якось так. І я теж якось так! Хіба боюся, що ми влипли в якийсь... скандал огидний...

ВЛАДЗЬО: Мені це байдуже. Я волію це, ніж військо.

ГЕНРИК: Котра година?

ВЛАДЗЬО: Пів до шостої.

ГЕНРИК: А звідки в тебе цей годинник?

ВЛАДЗЬО: А я його в Антверпені купив.

ГЕНРИК: І що там люди кажуть? Здається, війна вибухнула?

ВЛАДЗЬО: Здається.

ГЕНРИК: Але напевне ти не знаєш.

ВЛАДЗЬО: А що тут можна напевне знати? Мені здається, Генрику, що тут нікому не можна вірити... Усе якесь оббріхане та награне...

ГЕНРИК: Еге ж, це несерйозно, власне кажучи... і тут усі вдають самих себе... і брешуть, щоб сказати правду... Це навіть весело... Одначе я вже звик. А ти... чи ти теж трохи... гм... під газом?

ВЛАДЗЬО: Я?

ГЕНРИК: Тут кожен чимось упивається. То я гадав, що, може, й ти... чогось набрався.

ВЛАДЗЬО: Ні.

ГЕНРИК: Чому ж тоді такий сумний?

ВЛАДЗЬО: Я? З чого ти взяв, що я сумний? Та навіть навпаки.

ГЕНРИК (сумно): Ну з виду ні, а як по правді, так... і смуток твій у присмерку таїться... Салют, салют, виходь, виходь!

З’являється Маня.

Ну, і що чувати там?

МАНЯ: Нічого.

ГЕНРИК: Ти добре почуваєшся?

МАНЯ: Так, добре.

ГЕНРИК: Я мушу вам сказати дещо... вам обом... Лиш уявіть, що відколи цей пияцюра вас поєднав тією квіткою, ха-ха, в якусь фігуру чудернацьку, ги, в скульптуру, я не спроможний відігнати враження, що поміж вас щось є... і щось між вами ладиться... ха-ха!

Ха-ха-ха-ха!

Ха-ха-ха-ха! Хіба я знаю що!

ВЛАДЗЬО: І що це означає? Ти ревнуєш?

ГЕНРИК: Ти мовиш це до мене, але для кого мовиш?

ВЛАДЗЬО: Не розумію.

ГЕНРИК: Ти