Читати книгу - "День попелу"

— Та ні, ви що!

— А що тоді?

Петер втягнув голову в плечі. Із чорними крилами волосся та горбистим носом він нагадував великого птаха на гілці, типу стерв’ятника.

— Ми посварилися.

— Через що?

— Я хотів повернутися в общину. Він відмовив мені. Стверджував, що не можна оскаржити рішення Господа... — чоловік повторив скреготливим тоном: — Господа...

— Далі.

— Тобі намалювати чи що? Розігрались почуття. Ми побились.

— Самюель бився?

— Коли отримуєш тичку в писок, то відповідаєш тим самим на автоматі.

Нарешті здоровий глузд. Але ця історія була ще менш цікавою за версію з крадіжкою фрески.

— Врешті, — підсумував Ньєман (його вже все це дістало), — один удар виявився фатальним, Самюель помер, і...

— Ні! Коли я змився, Самюель був живий! Навіть при тямі! Богом клянусь!

Поневіряння змусили Петера забути про виховання: посланці не клянуться.

— І це не ти обвалив стелю?

— Мені б таке й на думку не спало!

Насправді цей кретин-виноградар був недостатньо обізнаний, щоби пошкодити риштування.

— Тоді як ти поясниш, що підмостки обвалились?

Паріс знизав одним плечем, у стилі Саркозі. Тоді втупив погляд у лінолеум на підлозі.

— Це вони пошкодили риштування.

— Хто — вони?

— Посланці.

Поль Паріс мав розвиненішу уяву, ніж можна було б очікувати. Флік схрестив руки на столі. Ці поворотики на допитах приносили йому задоволення.

— І навіщо їм убивати Самюеля?

— Гадки не маю. Але в їхньому позірно гармонійному житті часто стаються конфлікти. Вони вбили його й замаскували вбивство під нещасний випадок.

Ньєман ні на йоту не вірив, що Самюеля прибрали посланці. Натомість у нього починала вимальовуватись інша ідея, вірогідна, хоч і складна.

Ні Паріс, ні посланці не вбивали Самюеля. Але коли анабаптисти знайшли тіло, першою їхньою думкою було обвалити склепіння, щоби зімітувати нещасний випадок. Вони не хотіли, аби на їхній території велося слідство, а тим паче, щоби хтось подумав, ніби в їхній общині могла статися насильницька смерть.

— Коли ти тікав, — заговорив Ньєман, — у якому стані був Самюель?

— Добряче покоцаний, але на ногах.

— Думаєш, його вбили після цього?

— Іншого пояснення немає.

— А якщо це ти завдав йому смертельного удару? Який, скажімо, призвів до внутрішньочерепної кровотечі?

Петер пильно подивився на фліка. Під поглядом його хімічно-блакитних очей ставало незатишно.

— Не може бути. Ми лише трохи поштовхались. Це була не якась там кривава лазня.

Ньєман знав, що людина може померти від одного щигля, якщо потрапити в життєво важливу точку, але мусив визнати: ця сутичка, вочевидь, була дріб’язковою.

— Коли ти дізнався про смерть Самюеля, чому не змився?

— Щоби не викликати підозру.

— Розумний хід, Петере.

— Я думав, що схема анабаптистів спрацює.

— А чому сьогодні тікав?

— Із моєю історією судимості? Я одразу прошарив, що сяду до в’язниці на роки.

Зарано на 100 % вірити історії Поля Паріса, але для цього були всі підстави. Вони знайшли кров, кросівку, підозрюваного, але не вбивцю.

Добре. Жандарми запишуть свідчення цього кренделя пізніше, а там розберемось — Ньєман не хотів більше ні секунди гаяти на цю заблукалу душу, відлучену від церкви.

— А те, що знайшли в нього в роті? — усе-таки докинув він.

— Не розумію, про що ви говорите.

— У роті Самюеля був камінчик.

— То й що? Із тим, що на нього попадало, це нормально, ні?

— Можливо, його поклали туди вже після обвалу.

Петер не відповів. Він був не в темі. Цілком непричетний до вбивства — Ньєман був у цьому переконаний.

Його телефон завібрував. Знову ця синхронність... Хіба що розслідування нарешті розігналось на всю котушку.

Деснос прислала CMC: «ЇДЬТЕ СЮДИ. НЕГАЙНО».

38

Рекордна швидкість.

Перед допитом Петера Ньєман доручив Деснос заїхати по Макса Леманна і його апаратуру та проникнути до Сховища, щоби просвітити складену фреску в товаристві жандармів й експертів-криміналістів. Капітанка набила свій фургон до краю і попрямувала до стодоли, радісно перетинаючи заборонені землі Маєтку.

Це було їхнє третє вторгнення за останні дві доби, і серйозніше за попередні: вони проникли до Дієцезії, у святая святих. Але тепер їм не потрібен був жоден дозвіл. Відтепер ці землі потрапляли під розслідування по гарячих слідах, що надавало правоохоронцям усі повноваження. Анабаптисти могли скільки завгодно скаржитися Шніцлеру.

Леманну вдалося зробити радіографію залишків фрески менш ніж за годину. Ньєману не терпілося побачити другу частину прихованого диптиху.

Він попросив Деснос заїхати по нього, бо хотів спочатку повідомити їй новини про Паріса й викласти свою гіпотезу про іншого вбивцю.

Була п’ята вечора, і сонце вже сідало.

— Усе це купи не тримається, — зауважила жандармка, вислухавши Ньємана.

— Ти маєш на увазі, як склепіння в каплиці?

Стефан не звернула увагу на жарт. Вона вела машину, впершись грудьми в кермо, випростана й серйозна.

— Якщо припустити, що в цій історії замішаний хтось іще, то чому не цей інший влаштував обвал?

— Тому що він анітрохи не був зацікавлений у тому, аби приховати свій учинок. Цей труп був його повідомленням.

— Окей. Але якщо посланці так хотіли замаскувати вбивство під нещасний випадок, навіщо залишили камінчик у роті?

— Все просто: бо вони його не помітили.

Сонце зовсім зникло за обрієм, і в салоні запанувала тиша. Починалася довга осіння ніч, а тут, в Ельзасі, ночі вже були жорсткі, як узимку.

До Сховища, де чекали жандарми, які привезли Леманна і його команду, прийшла делегація посланців. Солідні представники, без автоматів і пістолетів.

Ньєман не виказав цю деталь Деснос: тоді довелося б розкрити джерело. І все-таки звідкись він мусив дізнатися про уламки. Власне, гасячи двигун, його напарниця запитала:

— Де ви нарили, що фреску сховали тут?

— Особисті джерела.

— Тобто?

— Забий.

Нічого не станеться, якщо трішки почекати, Ньєман про це знав. Вони попрямували до стодоли. Флік підняв комір пальта: він пітнів, він мерз, чортзна-що.

У дверях Ньєман обернувся до напарниці.

— Деснос, можеш зробити мені одну послугу?

— Слухаю.

— Повернись до відділку й склади протокол допиту Паріса. Я надішлю тобі запис.

— Що? Але я думала, що...

— Я знаю, що ти думала, але немає сенсу нам обом тут залишатись. Шніцлер попросить у нас звіт, тобто якийсь папірець. Протокол допиту Паріса задовольнить його на кілька годин. Діємо крок