Читати книгу - "На волю!"

— І що ти про це думаєш? — тихенько нявкнув Сіролап.

Круколап втрутився в бесіду, перш ніж Вогнелап устиг відповісти:

— Що ж тепер буде? — вискнув він. Його шерсть настовбурчилася, а очі розплющилися ще ширше, ніж завжди.

Вогнелап не відповів. Старійшини Громового Клану зібралися неподалік, тож він з усіх сил намагався почути, що вони скажуть.

— Йшлося, очевидно, про Жовтоіклу, — прогарчав Дрібновух.

— Так, вона цими днями накинулася на наймолодше кошеня Злотоквітки, — понуро пробурмотіла Рябохвоста.

— А ми оце пішли собі, залишивши табір геть незахищеним! — вискнула Одноока, яка зараз, здавалося, без проблем усіх чула.

— Я намагався пояснити, що вона небезпечна для нас усіх, — прошипів Темносмуг. — Зараз Синьозірці варто прислухатися до розуму і позбутись її, перш ніж вона скривдить когось із малечі!

Тигрокіготь підвівся і підійшов до гурту:

— Ми мусимо негайно повертатися до табору і розібратися з цією відступницею! — закричав він.

Вогнелап більше не слухав. У нього паморочилося в голові. Відданий Клану, він просто не міг повірити, що Жовтоікла могла бути небезпечною для кошенят. Злякавшись за життя старої кицьки, із тягарем запитань, на які лише вона могла відповісти, він кинувся геть від Сіролапа і Круколапа, не сказавши ні слова.

Вогнелап блискавкою злетів на схил і помчав крізь ліс. Він помилявся щодо Жовтоіклої? Якщо він попередить її про небезпеку, чи не похитне це його власне становище у Клані?

Розділ 13

Вогнелап добіг до верхівки яру і поглянув униз на табір. Його дихання пришвидшилося, а лапи були слизькі від роси. Він принюхався і зрозумів, що був сам. У нього все ще був час, щоб поговорити з Жовтоіклою, перш ніж інші повернуться зі Зборища. Він тихо сплигнув донизу кам’янистим схилом і непомітно прослизнув ялівцевим тунелем.

У таборі було ще тихо, чути було лише зітхання сплячих котів. Вогнелап швидко пробрався краєм галявини до гнізда Жовтоіклої. Стара медикицька скрутилася калачиком на своїй моховій підстилці.

— Жовтоікло, — швидко шепнув він. — Жовтоікло! Прокидайся, це важливо!

Її помаранчеві очі розплющилися, вона намагалася роздивитися щось у місячному світлі.

— Я не спала, — тихо нявкнула Жовтоікла. Голос її був спокійний і бадьорий. — Ти прийшов до мене прямо зі Зборища? Отже, ти все знаєш, — вона повільно моргнула і відвела погляд. — То Зорелом дотримався обіцянки.

— Якої обіцянки? — Вогнелап був спантеличений. Здавалося, Жовтоікла знала, що відбувається, краще за нього.

— Гордий провідник Тіньового Клану пообіцяв вигнати мене з усіх Кланових угідь, — сухо відповіла Жовтоікла. — Що він сказав про мене?

— Він попередив, що наші кошенята в небезпеці, доки ти живеш з нами. Він не назвав твого імені, але Громовий Клан здогадався, кого він мав на увазі. Ти повинна піти звідси, доки інші не повернулися. Тобі загрожує небезпека!

— Ти хочеш сказати, що всі повірили Зореломові? — Жовтоікла прищулила вуха і розлючено махнула хвостом.

— Так! — нявкнув Вогнелап. — Темносмуг каже, що ти небезпечна. Інші коти бояться того, що ти можеш вчинити. Тигрокіготь планує повернутися і… я не знаю… гадаю, що тобі потрібно залишити табір до того, як вони прийдуть!

Здалеку почулися розлютовані верески котів. Жовтоікла важко підвелася. Вогнелап допоміг їй поштовхом, його думки все ще вирували питаннями.

— Що мав на увазі Зорелом, коли казав пильно стежити за своїми кошенятами? — він не міг не запитати. — Справді ти би їм щось заподіяла?

— Я би що?

— Ти би скривдила наших кошенят?

Жовтоікла роздула ніздрі й пильно подивилася на нього:

— А ти як думаєш?

Вогнелап зустрів її погляд незмигно.

— Думаю, що ні. Я не вірю, що ти б могла скривдити кошенятко. Але навіщо Зореломові таке казати?

Галас котів наближався, а заразом і запах агресії і люті. Жовтоікла дико водила поглядом.

— Біжи! — крикнув Вогнелап. Її безпека була важливіша за його цікавість.

Та Жовтоікла стояла на місці й вдивлялася в нього. Раптом її погляд став спокійним.

— Вогнелапе, тепер ти віриш, що я не винна, і я вдячна тобі за це. Якщо ти мені віриш, то й інші зможуть. Знаю, що Синьозірка захоче мене вислухати. Я не можу тікати вічно, я надто стара. Зостануся тут і погоджусь із будь-яким рішенням Клану, — вона зітхнула і важко опустилася на свої кістляві лапи.

— Але як щодо Тигрокігтя? Якщо він…

— Він упертюх, і він розуміє, яку владу має над іншими котами Клану — вони перед ним благоговіють. Але навіть він не перечитиме Синьозірці.

Шурхіт у підліску за краєм табору сповістив Вогнелапа про наближення котів.

— Іди геть, Вогнелапе, — шикнула Жовтоікла, оскалюючи на нього свої зіпсовані зуби. — Не треба, щоб тебе бачили зараз зі мною, бо ще втрапиш у халепу. Ти вже ніяк мені не допоможеш. Вір у свою провідницю і дозволь їй вирішувати мою долю.

Вогнелап усвідомив, що Жовтоікла вже прийняла рішення. Він тикнув носом у її плямисте хутро, а тоді тихо прокрався у тінь, щоб спостерігати.

З ялівцю з’явилися коти — першими Синьозірка з Левосердом. За ними йшли Морозошубка і Верболоза.

Морозошубка негайно відділилася від групи і побігла до ясел; хутро на її хвості настовбурчилося від хвилювання. Тигрокіготь і Темносмуг вийшли пліч-о-пліч на галявину, обоє похмурі. Інші прямували слідом, а в самому кінці були Круколап із Сіролапом. Вогнелап приєднався до друзів, як тільки їх помітив.

— Ти побіг попередити Жовтоіклу, чи не так? — прошепотів Сіролап, коли Вогнелап опинився біля нього.

— Так, — зізнався той. — Але вона не хоче тікати. Вона довіряє справедливості Синьозірки. Хтось помітив мою відсутність?

— Лише ми, — відповів Круколап.

Коти, які залишались у таборі, почали прокидатися. Вони відчули запах агресії та напругу в голосах тих, хто повернувся. Усі прибігли на галявину з високо піднятими хвостами.

— Що скоїлося? — запитав вояк, якого звали Вітрогон.

— Зорелом вимагав поділитися з Тіньовим Кланом угіддями для полювання! — відповів Левосерд досить голосно, щоб почули усі коти.

— І він попередив нас про зрадницю, яка загрожує нашим кошенятам! — додала Верболоза. — Це точно Жовтоікла!

Над натовпом пронісся роздратований нявкіт.

— Тихо! — наказала Синьозірка, скочивши на Високий Камінь. Коти інстинктивно розсілися напроти неї.

Гучний виск змусив усіх котів, як одного, повернути голови в напрямку поваленого дерева, біля якого спали старійшини. Тигрокіготь і Темносмуг грубо тягли Жовтоіклу з її гнізда. Вона розлютовано вищала, поки вони не витягли її на галявину і не кинули перед Високим Каменем. Вогнелап відчув, як кожнісінький м’яз у його тілі