Читати книгу - "Атарінья"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ельрос, вже озброєний, простягнув мені меча… З
ким ми хотіли битися? Я не знаю… З судьбою, з
прокляттям Судді, з самим Еонве… Я знав одне –
що більше не дозволю його принижувати… не
дозволимо принижувати їх… Ми з братом нині
думали наче однією головою – слова були не
потрібні, оsanwe теж…
Та ми спізнилися, на добре, чи на зле – не можу
сказати. Коли ми вибігли з табору, нашого
вояцького табору, що здавався таким злиденним
поруч з табором війська з Заходу, то відчули їх
обох… Феанорінги йшли, оминаючи наш табір, в
керунку гірського пасма, котре поволі ставало
скелястим морським берегом. Долини за ним вже
затопило море, а скелі все тремтіли, і з тріщин у землі виривався вогонь.
Північніше гуркотів Тангородрім – вулкан вивергався, вихлюпуючи з себе рештки лави
туди, де колись знаходився Ангбанд. Словом, нічка була… Та ми не відчували страху, ми
бігли, керуючись відчуттями. І раптом відчули – брати розділилися…
Ельрос одразу ж звернув ліворуч, я праворуч… Я вже говорив вам про містичний зв’язок: ми навіть не засумнівались в тому, що обрали вірний керунок. Я біг вперед, біг з останніх
сил – і раптом побачив поміж скель знайому високу постать…
- Аtarinya! – закричав я, - аtarinya!
Майтімо зупинився… Він був вбраний по вояцькому, все в ту ж стару кольчугу та
червлений плащ. Поволі обернувся до мене… В затисненій лівиці щось сяйнуло.
О, я одразу пізнав той блиск, знайомий мені з дитинства. Я кинувся до Майтімо, і аtarinya усміхнувся мені, втомлено і якось розгублено.
- Дитя моє, - сказав, - для чого ти пішов за мною?
- Я боявся за вас, - видихнув я, - я хотів допомогти вам… Але ви… Як вам вдалося?
- О, - мовив Майтімо з усмішечкою, - воїнам з Заходу потрібно пройти вояцький
вишкіл… Ми з Макалауре зняли варту голіруч…
Я затремтів.
- Нікого не вбили, - сказав Феанорінг лагідно, - заспокойся.
- У вас кров на кольчузі, - прошепотів я.
- Моя… Я не міг навіть меча видобути… з Сильмарилом у руці. На краще, зрештою…
Однак, тобі не слід бути тут дитя моє. Вертайся до табору.
42
- А… А ви?
- Синочку, - сказав Майтімо, - я мушу повернути Феанаро його камінь.
Я зрозумів і злякався.
- Не покидайте мене, - сказав, - будь ласка…
- Я мушу, милий… Обітниця…
Щось запекло мені у грудях, і я мовив:
- Певно, камінь Феанора є великою дорогоцінністю. Через один з цих каменів нас
покинула
мати,
покинула напризволяще,
чого ще не робила з
власної волі жодна еllet.
Тепер мене покидаєте
ви, аtarinya … Що ж…
Ідіть
до
Туманних
Чертогів, але знайте – у
вас немає сина…
Майтімо сів на плаский камінь,
а
я
залишився
стояти.
Відблиски полум’я з тріщини
неподалік танцювали на його
обличчі.
- Дитя моє, - мовив він, -
невже ти думаєш, що ми з братом здатні були викрасти Сильмарили з шатра Еонве і
щезнути звідти як тіні? Ні, нас було викрито, і ми вже стали спина до спини і
приготувались до останнього бою, аж тут явився сам Еонве і звелів пропустити нас.
Він сказав, синку, що нечисті руки не зможуть утримати Сильмарили, благословенні
самою Вардою Елентарі. І Ельдар розступилися перед нами, і ми змогли піти…
В гарячці ми не відчували болю, але потім відчули його сповна. Подивися сюди, дитя
моє…
Він обережно поклав самоцвіт на камінь поруч і витягнув лівицю… Я з жахом побачив
почорнілі пальці і опік на долоні. Неначе тавро…
Всі лихі думки щезли з моєї голови, мов дим. Я опустився на коліна, поруч, і обережно
притулився щокою до цієї зраненої руки.
- Дитино моя, - тихо заговорив аtarinya, - я думав всі ці роки, багато думав – чому
збувається прокляття… Чому нам до перемоги завжди не вистачало таких дрібниць: години часу, зайвої сотні воїнів… Чому життя протекло крізь пальці – мов пил, мов
сон… Через нашу гординю, як говорить Еонве? Гординя була, ніде правди діти, однак
була і просто гордість, і сила теж була… І зрозумів, нарешті – все сталося через одну
помилку. Помилку нашого батька – великого Феанаро. Ти добре пам’ятаєш Обітницю, сину?
- Від слова до слова, - прошепотів я.
- Повтори її переді мною.
- Нехай, - вимовив я страшні слова, що звучали тут, в цьому жахливому місці мов удари
дзвону,
ця особа буде нам ворогом, чи другом,
служитиме Тьмі, чи Світлу,
виявиться поріддям Морінготто,
чи творінням Світлого Вали,
Мая, Ельда, або тим, хто прийде за нами,
ще не пробудженою смертною істотою,
мають знати вони,
43
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атарінья», після закриття браузера.