Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Мисливці за головами 📚 - Українською

Читати книгу - "Мисливці за головами"

367
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мисливці за головами" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 62
Перейти на сторінку:
дихає мені в рота смердючим тютюном. Тоді я заметушився по будинку в пошуках чогось, що полегшило б його страждання.

Єдине, що я зміг знайти, — це кулі та порох. В аптечці, прикрашеній, як годиться, червоним хрестом, було повно коробочок, в яких, згідно з написом на них, знаходилися патрони з кулями калібру 9 мм. У шухлядах на кухні теж виявилося чимало коробок з боєприпасами, деякі коробки були підписані «blanks» — холості патрони, те, що ми на сержантських курсах називали «фуфло». Це ними Уве, як видно, відстрілював телепрограми, які йому не подобалися. Хвора людина. Я відкрив холодильник, там — на тій же поличці, що й пакет знежиреного молока «Тіне», — лежав сріблястий пістолет. Я дістав його. Рукоятка була крижаною. З вигравіюваною на сталі маркою — «Глок-17». Я зважив пістолет на руці. Курка у нього, вочевидь, не було, а у стволі цілком могла знаходитися куля. Інакше кажучи, діставай і стріляй, наприклад, якщо ти сидиш на кухні, а до тебе раптом приходить непроханий гість. Я поглянув на камеру спостереження на стелі. Напевне, Уве Чикерюд набагато більший параноїк, ніж я припускав, при тому що ми начебто обговорювали його діагноз.

Я взяв із собою пістолет та пакет молока. Принаймні, можна буде приборкати Уве, якщо знову відіб’ється від рук. Заглянувши у вітальню, я побачив, що він знову сидить на ліжку. Непритомність, отже, була симуляцією. В руці він тримав вигнуту пластмасову жінку з висунутим язиком.

— Пришліть за мною машину «швидкої допомоги», — вимовив він голосно й чітко і поглянув на мене з викликом. Він, безумовно, міг собі це дозволити, оскільки в іншій руці він тримав зброю, яку я начебто пригадував з фільмів. «Худ» із «Провісників бурі», бандитська розправа. Коротше, це був «Узі». Зручний маленький пістолет-кулемет, страшна і смертельна зброя, достатньо страшна, щоб мені стало не смішно. Та ще й наставлена на мене.

— Ні! — крикнув я. — Не роби цього, Уве! Вони ж подзвонять у поліц…

Він вистрілив.

Наче кукурудзяні зерна застрибали на сковорідці. Попкорн. Я встиг подумати це, встиг подумати, що от під яку музику я помру. І, відчувши дещо у животі, глянув на підлогу. Побачив цівку, що витікає з мого боку і струменить по коробці з молоком. Біла кров? Тут до мене нарешті дійшло, що все навпаки, що він прострелив якраз-таки молочний пакет. Машинально і з деякою покірністю я підняв пістолет, дещо дивуючись, що я на це здатен, і натиснув на спуск. Звук підхльоснув мою лють: постріл виявився у всякому разі набагато гучнішим, ніж у цього бісового «Узі». Тут цей довбаний кулемет різко замовк. Я опустив пістолет і встиг побачити, як Уве дивиться на мене, наморщивши лоба. А у лобі, просто над зморшкою, чорніє охайненька дірочка. Наступної миті його голова безшумно відкинулася назад і гепнулась на подушку. Моєї люті як і не було, я кліпав і кліпав, здавалося, у мене на сітківці повторюється й повторюється телевізійна картинка. Щось підказувало мені, що Уве Чикерюд навряд чи повернеться ще раз.

13. Метан

Я гнав по шосе Е-6, тиснучи на газ під постукування дощу по вітровому склу і відчайдушні змахи двірників «мерседеca-280SE», що належав Уве Чикерюду. Було чверть на другу. Минуло всього лише п’ять годин відтоді, як я прокинувся, а я вже встиг, цілий і неушкоджений, вдало уникнути замаху, підлаштованого моєю дружиною, зіштовхнути труп напарника в озеро, потім, не відходячи від каси, врятувати цей труп, що виявився живісіньким, тільки для того, щоб цей живісінький спробував пристрелити мене самого. А потім, після несподівано влучного пострілу, я встиг ще й засмутитися, що він знову труп, а я — вбивця. А до Елверума лишалося ще півшляху. Бризки дощу висіли над асфальтом молочною завісою, і я машинально нахилився вперед, щоб не проскочити вказівник повороту. Позаяк місце, куди я їхав тепер, не мало адреси, яку можна було б вбити у патфайндерівський GPS-навігатор.

Перш ніж від’їхати від будинку Уве Чикерюда, я витяг із шафи сухий одяг, який знайшов, узяв ключі від його машини і вигріб у нього з гаманця всі картки та готівку. Його самого я так і лишив лежати на ліжку. Навіть якщо сигналізація увімкнеться, його ліжко — єдине місце, що не потрапляє в поле спостереження жодної з камер. Окрім того, я прихопив пістолет «Глок», позаяк нема чого залишати знаряддя вбивства на місці злочину. І зв’язку ключів із ключем від будинку в околицях Елверума, де ми зазвичай зустрічалися. Це було місце для медитації, планів та осяянь. А ще — місце, де мене ніхто не побачить, бо ніхто не знає, що я знаю, що це місце існує. До того ж, це було єдине місце, куди я міг податися тепер, якщо не хотів затягти Лотте у всю цю історію. А історія, яка, чорт забирай, історія? Та така, що я раптом став мішенню для скаженого голландця, чиєю професією якраз і є полювання на людей. А цілком можливо, що й мішенню для поліції, якщо вона раптом виявиться кмітливішою, ніж мені здається. Мій єдиний шанс — ускладнити їм життя. Я маю, наприклад, змінити машину, позаяк мало що ідентифікує особистість так однозначно, як семизначний реєстраційний номер. Почувши звук автоматичного увімкнення сигналізації після того, як я зачинив за собою двері будинку Уве, я поїхав назад, у бік власного будинку. Було зрозуміло, що Грааф може там на мене очікувати, тому я припаркувався на бічній дорозі, трохи віддалік. Поклав свої мокрі речі у багажник, витягнув Рубенса з-під оббивки салону і поклав у теку, зачинив машину і пішов собі геть. Машину Уве я знайшов на тому ж місці, де бачив її вранці, кинув папку на сидіння поруч з водієм і взяв курс на Елверум.

І ось він, поворот на бічну дорогу. Він з’явився раптово, слід було сконцентруватися, аби вчасно пригальмувати. Жахлива видимість, слизький асфальт, один рух — і машина вилетить у кущі на узбіччі, а от саме тепер ані зустріч з копами, ані скручені в’язи мені ні до чого.

І ось я вже в сільській місцевості. Клапті туману висіли над фермами і горбистими луками обабіч дороги, яка поступово ставала дедалі вужчою і більш звивистою. Мене поливали фонтани з-під коліс фури з написом «Кухні „Сигдал“», поки, на моє щастя, не з’явився з’їзд на путівець, де я міг уже їхати сам по собі. Вибоїни на асфальті ставали глибшими і численнішими, а ферми навпаки — меншими і

1 ... 30 31 32 ... 62
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мисливці за головами», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Мисливці за головами» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Мисливці за головами"