Читати книгу - "Не дуже владний бос для залізної леді, Анна Шторм"

Влад і бульдог Мопс здивовано спостерігали, як Жанна літала по квартирі, ледь ногами підлоги торкаючись. При чому мовчки, лиш іноді видаючи щось типу: “Хто вже чіпав мою косметичку?”, і “Влад, де фен?”. 

Врешті заспокоївшись, вона стала прискіпливо оглядати свій гардероб. 

– Мам, ти куди збираєшся? – не витримав її мовчанки Влад. – Дай вгадаю: корпоратив, семінар, вебінар, чи ще щось в тому ж дусі? 

– Угадав! Ділова вечеря! – випалила Жанна, сподіваючись, що на цьому син відволічеться на свої справи і про неї забуде. 

– Тільки якась ти дивна, як для просто ділової вечері. Зазвичай, перед іншими ти не літаєш по квартирі, мов ураган. 

– Зазвичай мене попереджають зазвичай! – сердито передражнила Влада, від чого хлопець тільки криво посміхнувся. – А тут вийшло спонтанно. От я і злюсь. 

– Та добре-добре, збирайся собі. А з ким вечерятимеш? – оце тобі, тільки Жанна видихнула, син вирішив детальніше розпитати. 

– З одним придурком! Моїм теперішнім шефом! – швидко виправилась, та брови Влада поповзли вгору. 

– Нічого собі! Хто ж це заслужив таке почесне звання і таку увагу? 

– Увагу? Ти про що? 

– Про те, що для тебе всі співробітники завжди – на рівні офісних меблів. А тут такий епітет. Це не спроста. 

– Синку, а тобі не пора в свій чатик зайти? Чи проект завершити? – вже зовсім саркастично посміхнулась Жанна. 

– Може бути. Дякую, що нагадала. Ми з Мопсом працювати. А тобі добре повеселитись. З придурком! – Влад таки не втримався і пирснув від сміху. За що поплатився майже відразу. Жанна запустила по ньому подушкою, яку той незграбно зловив. 

***

Дорогою до невеличкого затишного ресторанчику, де вони домовились зустрітись, Жанна ледь двічі не розвернула авто назад, додому. Та з тільки їй відомою власною впертістю, вона боролась з собою, намагаючи доказати собі ж таки, що це звичайна ділова вечеря і майже звичайні ділові стосунки. І якщо ж вона не приїде зараз – це буде знак, що щось не чисто в їх відносинах. А так… Нейтральна вечеря, нейтральні розмови. Нічого особливого. Взагалі нічого!

***

– Я була така зла на вас, коли ви виповзли зі своєї спортивної машини! – реготала Жанна, змахуючи сльози. – Ненавиджу спортивні машини! Вважаю, що на них їздять придурки. – “нейтральності” вистачило на хвилин пять. 

Тихін приїхав на вечерю в звичайних джинсах і сорочці, і без апломбу “великого боса” і напомадженого волосся видався таким компанійським і легким, що Жанна в його компанії раптом теж розслабилась і трішки (а може й не трішки) вибралась зі свого панциря. 

– А я, уяви! – Тихін, мабуть і сам не помітив, як звернувся до Жанни на ти. – дивлюсь, а там такий дамський "черевичок" червоний, аж очі ріже, а в ньому якась фіфа по телефону чеше і мене навіть не помічає! Та я ледь не вибухнув тоді! 

– Уявляю, так. Не дуже гарно виглядала, мабуть з боку. 

– Гарно, до речі! Навіть дуже! Я тоді так задивився на тебе, а потім розізлився ще більше!

Збоку пара видавалась як мінімум гарними знайомими. Цікаво, повірив би хтось, що ще день тому вони були ладні розірвати одне одного на маленькі клаптики? Певно ні. Та їхній ідилії суджено було тривати не довго…

***

Жанна й не помітила, як в товаристві Тихона швидко пробіг час. З ним поза офісом і якоюсь притягнутою за вуха неприязню, виявляється, можна було спілкуватись легко і невимушено. Це при тому, що спільних тем у них не так і багато було. Те, що вони – з абсолютно різних світів, Жанна теж вже переконалась, але це не заважало розуміти одне одного. 

До того ж Тихін вмів цікаво говорити, і неймовірно уважно слухати. Таке чудове поєднання умінь робило його гарним співбесідником. За кілька годин вечері вони вже ледь не по плечі одне стукали, як старі-добрі приятелі. 

– Оце так, а я вважав, що головред – гордовита пава, яка землі під ногами не бачить. – сміявся Тихін. 

– А я думала, що мій новий бос – самодур! – випалила Жанна і злякано прикрила рот рукою. 

– Та все добре, я взгалі іншого очікував! А так, самодур то й  самодур. – Маєвський поблажливо посміхнувся і несподівано поклав свою руку на Жаннину. Здавалось, спочатку це було випадково, але потім, між ними наче іскра спалахнула. Тихін і хотів би прибрати свою масивну кисть з ніжної ручки колеги, та просто не міг. Як скаменів. 

Щось подібне сталося і з Жанною, яка за багато років взагалі забула, що таке чужі дотики, крім синових і бульдожачо-Мопсових. І зараз, від несподіванки та дивних відчуттів, теж завмерла і підняла погляд на Тихона. І це стало ще одною пасткою для обох. Бо тепер до просто іскри додався справжній розряд, і обоє не знали, куди себе подіти, і що зробити. 

Допомог розірвати замкнуте коло, іскри від якого ледь паперові серветки не підпалили, випадок. 

Огрядний чоловік, що сидів з компанією за сусіднім столиком, певно добряче перебрав, бо, хитаючись проходячи мимо, ледь не гепнувся на Жанну, яка, як і Тихін не бачила нікого і нічого. 

– Обережніше! – миттєво схопився Тихін і прикрив собою Жаннину частину стільчика. Швидка реакція, на щастя, спрацювала навіть в тому дурмані, в якому він саме був. 

– О, мужик, ти чого схопився? – пяно заржав проблемний сусід по залу. І, раптом побачивши Жанну, очі і щоки якої палахкотіли яскравіше ламп під стелею, грубо схопив її за руку. – Пішли танцювати, Кицю! – видав, остаточно зруйнувавши чари, яким тільки-но піддалась парочка.