Читати книгу - "Не гальмуючи. В полюванні на тебе, Єва Райн"

Ніка

Доки Ед поряд, зосередитись на чомусь просто нереально. Недаремно ж я завжди намагалась розділяти роботу й особисте. Та з ним не вийшло… 

Вчора залишки ночі були схожі на калейдоскоп. Він був таким різним. То ніжним і обережним, то – схожим на ураган, що не сприймає жодних перешкод… Його сила так ідеально ним контролювалась, що іноді мене лякала не вона, а його витримка… 

Вже потім, після всього, думка про те, що якщо він якось замішаний в тому, що відбувається, якось причетний, то я просто не побачу цього, бо засліплена ним, на якусь мить протверезила, змусила повернутись до реальності. Але ненадовго. 

Бо його губи на мить невагомо торкнулись моєї шиї. І змусили забитись серце так, що воно заглушило все навколо. Під його губами і в його руках я перетворилась на віск, що поволі танув… 

Його футболка в якусь мить стала такою зайвою, що я сама з його мовчазної згоди стягнула її з нього. Тепер рельєфні м'язи, і неймовірно гаряча шкіра, і перевиті канатами вен руки, і шрами на лопатці – все це стало моє. І я насолоджувалась, просто торкаючись до нього… Кожен дотик – солодкими стрілами пронизував все тіло… 

Але його ніжність і м'якість вмить зникли, коли дуже невчасно месенджер на ноутбуці висвітив повідомлення від Криса: “Твої ключі залишив у Киці”.

Ед зупинився.

– Чому це малий тобі пише? – важко дихаючи, пронизав поглядом. 

– Ох, я забула тобі сказати, ми з ним наскільки близькі… – вмить руки Еда перекидають мене на інший бік ліжка, а сам він опиняється повністю наді мною. Тільки напружені руки тримають його тіло і таку непотрібну зараз дистанцію між нами. 

Але його очі… Вони горять справжнім вогнем, та я вже не можу стриматись: 

– ...що він перепарковує іноді мою машину! – Чорт, мені сподобалось дражнити його! 

– Он як. Вирішила пожартувати зі мною? Погратися? – хрипко вимовив, змушуючи в солодкому передчутті вигнутись йому назустріч. – І що мені з тобою робити? – видихнув мені в обличчя. 

– Роби, що бажаєш! – не в змозі більше чекати, висмикнула подушку з-під його руки. Нарешті, ми знову близько!...

***

– Ей, ти чого? – Ед ніжно поправив пасмо мого волосся. 

Скільки ж я так просиділа, насолоджуючись гарячими стрілами, яку породжували спогади цієї ночі? Яка ж може бути робота, коли навіть пальчики на ногах солодко підгинаються від однієї думки, що все це можна повторити просто зараз?