Читати книгу - "Кожною клітинкою тіла, Катерина Орлова"

- А ти - мій цілий світ, Рональд Моріс, - відповіла я, цілуючи його ще раз.

- А тепер давай збиратися, - сказав Рон і, піддаючись набутій звичці, ляснув мене по попі.

Я взвизгнула і побігла до ванної, щоб привести себе до ладу.

***

Наступного ранку Рон тягнув мене сонну до групи людей, які вже натягували на себе жилети, готуючись сісти в човен, що буде жбурляти нас річковими порогами. Весь попередній вечір і ранок я намагалася відволікти Рона від цієї ідеї єдиним знайомим мені способом: я намагалася вичавити його в ліжку. Але спрацював зворотний ефект. А тому тепер я на ватних ногах тягнулася за ним у напрямку інструктора.

Високий худий блондин зі скобами на зубах розмахував руками, розповідаючи, як потрібно поводитися на воді. Він настільки був захоплений розповіддю, що я зробила висновок, що хлопець любить свою роботу. Він швидко проінструктував нас, ми вдягли жилети, сіли в човен і схопилися за мотузки по борту.

Коли човен хитнувся на першому порозі, Рон, який сидів позаду мене, нахилився вперед і прошепотів мені на вухо:

- Якщо ти витримаєш, на тебе чекає нагорода.

Моє тіло прошив озноб від його слів і обіцянки. А ще від бажання просто завалитися в ліжко і поспати. Я божеволіла від Рона і його дотиків, але, мабуть, намагаючись відволікти його від рафтингу, я трохи перестаралася. Тому що між ніг у мене було відчуття, немов я тиждень займалася сексом без зупинки. Гей, я ж до цього була незайманою, а тут такий марафон весь останній тиждень. Навряд чи це добре позначалося на моєму здоров'ї, але я просто не могла зупинитися і відштовхнути його від себе. Або перестати спокушати його. Усе це було настільки ново для мене, що я потонула у відчуттях і почуттях.

Нас підкинуло, і я буквально крякнула. Позаду мене розсміявся Рон. Я вчепилася у мотузки. Весь час, поки ми сплавлялися річкою, я молилася, щоб це швидше закінчилося. Я не помічала навколишньої краси. Я знала, що ми петляли між двома мальовничими скелями. Знала, що вода в річці прозора, і, якби захотіла, то могла б побачити, як вона омиває величезні камені. Але мені було не до цього. Я хотіла ще один сніданок і спати. Два дні. Або три.

Коли ми зійшли на берег, мої ноги тряслися так, що це помітив навіть інструктор. Рон підхопив мене на руки, щойно я стягнула з себе помаранчевий жилет. Я вчепилася в нього, як мавпочка, а він тримав мене настільки міцно, що я була впевнена, він мене не випустить.

- Гей, давайте всі разом поснідаємо, - запропонував чоловік середніх років, допомагаючи дружині зняти жилет.

Уся компанія погодилася. Рон подивився вниз на мене.

- Що думаєш із цього приводу?

Мої очі вже були напівприкритими.

- Якщо після цього ти відвезеш мене додому і вкладеш у ліжко.

- О, будь упевнена, - усміхнувся він.

- Я до біса сильно хочу спати, - сказала я.

- Я дам тобі поспати, малятко. Але спочатку нагодую.

Ми проїхали близько п'яти кілометрів і припаркувалися біля невеликої забігайлівки. Затишна кав'ярня наче спеціально була збудована для тих, хто їздив займатися рафтингом чи плавати на каяках. На кілька кілометрів навколо не було жодного будинку, і я задалася питанням, як вони все ще трималися на плаву.

Ми сіли за великим столом. Швидко зробивши замовлення привітній офіціантці, ми спочатку ніяковіли спілкуватися з незнайомими людьми. Але коли принесли нашу їжу, і кожен зробив приблизно по парі ковтків кави, розмова пішла набагато легше.

Ми сміялися над тим, як Піт розповідав, що зараз у них із дружиною третій медовий місяць. Вони тричі розлучалися, і тричі грали весілля.

- І ні, щоб піти до молодої дівиці, - сміялася його дружина Мона. - Цей старий дурень просто йшов, бо йому набридло жити зі мною.

- Зате кожне наступне наше весілля краще за попереднє, хіба ні? - запитав чоловік, обіймаючи свою дружину.

- Так, і тепер кожен із наших дітей та онуків може сказати, що побував на нашому весіллі.

- А ви не збираєтеся одружуватися? - запитала Мона, дивлячись на нас із Роном.

Я поперхнулася кавою, але Рон залишався спокійним.

- Нам поки рано про це думати, ми тільки почали зустрічатися.

- А дивитеся одне на одного, наче роками закохані.

Ми переглянулися з Роном. Я знала, що мій погляд був злегка зацькованим. Я не хотіла злякати його своїми почуттями. Але, здається, Рона мало що може збентежити. Він ніби заглядав мені в душу, витягуючи на поверхню все, що там було припасено для нього. Погляд Рона був серйозним. Він не виглядав похмурим або збентеженим, просто спокійним і задумливим.

Раптово Рон нахилився, обійняв мене за плечі, і залишив на моїх губах ніжний поцілунок. Відчуття було таке, наче ми поспілкувалися на якомусь тонкому рівні, тільки мені наче забули донести, чим закінчилася ця бесіда.

Після нашого мовчання тему швидко змінили. Ми обговорювали, хто чим займається, як часто кожен сплавляється річкою. Конрад, наш інструктор, запросив усіх подивитися змагання з плавання на каяках наступного тижня. Закінчивши сніданок ближче до обіду, ми попрощалися, обмінявшись профілями в соцмережах, щоб підтримувати зв'язок, і роз'їхалися.

Дорогою, під спокійну музику в салоні машини я заснула і прокинулася, щойно двері відчинилися, і на мене подув легкий вітерець. Я ледве могла розплющити очі. Організм зовсім відмовлявся функціонувати і поводитися хоч скільки-небудь адекватно.

- Ходімо, солоденька, - ласкаво сказав Рон, намагаючись витягнути мене з машини.

- Можна я ще трохи посплю? - простогнала я.

- Обов'язково поспиш. Давай, малятко. Швидкий душ, переодягнутися в мою футболку, а потім я вкладу тебе в тепле ліжко, де ти можеш спати до самого понеділка.

- І ти не будеш будити мене, щоб задовольнити свої... - Я мляво махнула рукою в бік його паху. - Потреби?

Рон неголосно розсміявся.

- Якщо мені потрібно буде задовольнити мої... потреби, я постараюся зробити це так, щоб тебе не розбудити.