Читати книгу - "Ходіння по муках"

Він волочив ноги по кімнаті, закиданій недокурками; з-під кінців мокрих, брудних штанів його волочились розв’язані поворозки підштанків… Ходячи, він клацав пальцями, які через кволість погано клацали.

— От тут-то й переможемо, тут-то й переможемо, — повторював він глузливим голосом. — Вам, звичайно, все це незрозуміло… І не дивно, що вам незрозуміло… Набагато дивніше, що й мені, наприклад, незрозуміло… Не розумію більше ні-чо-го… Соціалізм будується на базі матеріальної культури. Соціалізм — найвища форма продуктивності праці. Так. Наявність високорозвиненої індустрії — обов’язкова? Так. Наявність високорозвиненого й численного робітничого класу — обов’язкова? Аякже! Ми Карла Маркса читали, добре читали… Ну що ж, візьмемося до перереєстрації… Є ще у нас порох у порохівницях…

Катя так від нього нічого й не взнала до пуття. В Наркомосі, куди вона другого дня пішла по інструкції, в головному коридорі, де ніколи не помічалось протягу, а сьогодні (чи то десь вибили вікно, чи то навмисне відчинили) дуло пронизливим холодом, і незважаючи на це, всюди збирались і шепотілись купки співробітників, Катя даремно ходила з кімнати в кімнату, — їй тільки сказала одна співробітниця, ховаючи носа в скунсовий потертий комір:

— Та ви що — спросоння, громадянко, не знаєте, що ми, мабуть, евакуюємось у Вологду…

І раптом, так само несподівано, сталася крута зміна. Ранком, тільки стало розвиднятись, Катя побігла до школи. На Садовій їй довелось зупинитися й перечекати. По закам’янілій грязі, розбиваючи замерзлі калюжі, під величезними, виючими вже по-зимовому, голими липами, проходили озброєні загони робітників. За ними їхали вози. І знову, тісно ряд до ряду, йшли колони, ступаючи повільно, як заворожені. То тут, то там суворі незлагоджені голоси затягали «Інтернаціонал». На кумачевих полотнищах, які вони несли, поспіхом, кривими літерами було написано: «Всі на боротьбу з білими бандами Денікіна!», «Хай живе пролетарська революція в усьому світі!», «Осиковий кіл світовій буржуазії!» З вранішньої похмурої імли наближались і проходили все нові колони. Катя дивилася на ці обличчя — оброслі, худі, виснажені, темні, — і здавалось, у всіх у них було єдине в погляді, в міцно стиснених ротах: переборене страждання, рішучість, невблаганність…

У школі діти зараз же розказали Каті новину: вчора на Прєсні, на механічному заводі, був Ленін, і почався партійний тиждень…

Недалеко від Воронежа до Мамонтова приєднався кубанський корпус Шкуро. Тепер у нього було шість кавалерійських дивізій проти двох у Будьонного. Він зупинився і став ждати його. Мамонтов був обережний. Він виділив частину сил для зміцнення оборони Воронежа; обидва корпуси перебудував у три колони і вибрав місце для бою, де буде оточена і знищена червона кіннота, — величезне поле, що впиралося в залізницю, по якій крейсував бронепоїзд — сталева черепаха з шестидюймівками.

Будьонний був сміливий, але розважливий. Він дістав докладні відомості про всі приготування й махінації генерала Мамонтова… Яка-небудь дівчинка з коряво надряпаною запискою, захованою під хустину — під косу, або сірома-бабуся, з торбою для шматків, проходили через застави білих, — мало хто зазіхне на вошиве дівча, а вже від бабусі відплюється всякий козак, — і вони знаходили будьоннівських розвідників і передавали їм відомості.

Будьонний зупинився між лісом і болотами, не дійшовши до широкого поля, призначеного йому для загибелі. Він наказав добре годувати коні й добре оглянути підкови (коні були ковані тільки на передні ноги). Наказав поповнити вогнеприпаси і замість пшона та пшона — приїлося пшоно — видати бійцям трофейної солонини з бобом, солодкого консервованого молока та різного крихкого печива й запашного тютюну, щоб поласувати коло вогнищ. Все це добувалося з «пересувного арсеналу» — так називались багаті обози білих. Тепер вони день і ніч тягнулись з Воронежа до Мамонтова. Особливо наказував Семен Михайлович взяти новенькі японські карабіни, — щоб замінити ними, наскільки можливо, старі гвинтівки, розхитані в боях, — а також канцелярське приладдя.

Прикриваючись лісом і болотами, можна було спокійно виспатися перед серйозною операцією. Але вона уявлялась бійцям все ж таки настільки серйозною — зчепитися врукопашну з шістьма донськими дивізіями, — що мало хто був спокійний. Вони чистили коней неабияк, а до білої хустинки, лагодили сідла, гострили шаблі. Ні пісень, ні гармошок не було чути по ескадронах, — точились глибокодумні розмови. Побачать комісара й махають, — іди-но сюди, комуніст… «Розкажи нам, товаришу дорогий: кінчимо Мамонтова — невже не будемо брати Воронежа, адже яка сила-силенна у них там всякого добра?..» Комісар відповідав, що про Воронеж Семен Михайлович поки що розпорядження не давав. Тоді починалися суперечки: чи можна кавалерією брати укріплений район? Одні говорили, що можна при великому запалі, інші твердили, що це протизаконно.

Телєгінський ескадрон, призначений в сторожову охорону, стояв скраю болота. На південь починалось поле, де час від часу маячіли білі розвідники. Було відомо, що з того боку групувалась одна з трьох мамонтовських колон. Там ночами мерехтів у хмарах слабий відблиск вогнищ.

В ескадроні також було чимало розмов навколо наступного бою, на який з’їхались такі небувало великі й могутні кінні маси. Старий кавалерист Горбушин розповідав, як у чотирнадцятому році був один такий бій під Бродами:

— Австрійська гвардійська дивізія — чотири полки — завзято атакувала нашу легку кавалерійську дивізію, та після цього бою австріяки вже відвели всю свою кінноту в тил… Атакували вони зверху, з півгори, розраховуючи:; бити наших у видолинок. А наші вилетіли назустріч з видолинка під гору, на флангах по чотири козачих сотні з піками, в центрі улани, з піками теж, та охтирські гусари, з жовтими околичками, жовтими кантами, — молодецькі були гусари! Наші розуміють, що австріякам, з гори, з такого розгону, не можна буде завертати, — і як почали вони з нами зближатися, не сподівались вони такої нашої злості, стримують коней, — пізно! Наші їх піками — знизу вгору — дуже зручно; ткне, та піку кине, та через