Читати книгу - "Під одним дахом з Рудою, Олександра Малінкова"

      Віка.

      Наступного дня з Бодею домовилися зустрітися з Марусею в кафе, випити смачної кави, а потім зустрітися з Лєрою, яка мала приїхати зі Скадовська. Виявилося, що у Марка термінові справи в Києві, тому ця парочка  не забарилася…

      Ми прийшли першими. Богдан сам обрав кафе. Заклад виявився зовсім малесеньким, всього на декілька столиків всередині. Хазяїн кафешки - друг Бодьки. Сам за баристу. Пригостив смачнезним латте. 

- Познайомтеся дівчата, мій друг Арсен, - познайомив нас Бодя, - Віка і Марія.

- Дуже приємно! Які в тебе гарні подружки, - Арсен перевів погляд з мене на Машу і в зворотньому напрямку.

- На Руденьку слину не пускати, - Богдан примружився, і обійняв мене за талію. 

- Чи не та…? - На обличчі друга застигло німе питання, він замовк щоб часом не видати чужу таємницю.

- Так, так, ти все вірно зрозумів, та сама Руденька! - Бодя посміхнувся, а я почервоніла, все ж таки мова йшла про мене.

- Віка! - Він відсалютував мені. - Радий за вас, нарешті Бодька заспокоїться. 

      Арсен взяв і свою філіжанку і користуючись тим, що інших відвідувачів окрім нас немає, присів поряд. На столі з'явився вазочка з ароматними тістечками.

- А Ви, Машо? Мешкаєте в Києві, чи завітали в гості? - Запитав Арсен, не відводячи погляду від Марії.

- Зараз навчаюся тут і знімаю житло. 

- Як цікаво! - Відповів той і його очі засяяли.

      Марія теж зашарілася.

     Арсен зростом приблизно, як і Богдан. Симпатичний, спортивної статури з сірими очима і русявим волоссям середньої довжини. Віком теж приблизно, як і Бодя. 

- Лєра щойно написала, що її підкинуть до кафе й попросила скинути мітку на гугл-мапі, - Маша прочитала з телефона.

- Що ж, чудово! - А насправді не дуже. Напевно, десь шкрябає припущення, що Марк приволочиться за нею слідом. Хоча краще б я помилилася.

      Через хвилин двадцять, “вкотилася” Лєра з величезною валізою, вірніше, спочатку валіза, а потім вже вона. Я саме допивала свій латте. Перше що зробила, це поглянула чи бува ніхто не заходить за нею слідом. 

- Привітики! - Вона одразу схилилася по черзі до Маші і навіть до мене з легкими поцілунками в щічку. 

- Привіт. - Відповіли з Марією майже синхронно. 

- Ти сама? - Озвучила Маша моє німе питання.

- Так! У Марка були якісь невідкладні справи, тож він просто підкинув мене до кафе. - Не знаю ще що саме, але в Валерії щось змінилося. Може те як вона зараз тримається, жести… Може ще щось… Одразу не зрозуміти... 

- Можна мені води? - Одразу поглянула за стійку, де нікого не було, адже Арсен сидів з нами поряд.  

- Доречі, перепрошую, не познайомив одразу. Мій друг Арсен. 

- Приємно! - Відповіла Лєра, розглядаючи його та широко посміхаючись. - То тут є хтось в кого можна зробити замовлення? - Промовила гучно.

- Так! Це я! - Сєня * (Арсен) одразу повернувся за барну стійку і таки налив їй склянку води. 

      І все! Цікавість водночас згасла в очах моєї, як не як, але двоюрідної сестри. Звичайно, простий в лапках, бармен, вона ж ще не знає, що ця кафешка його власність, і Марк, який ганяє на спорт-карові. Думаю щось додавати тут не має сенсу…

- А коли ми поїдемо до тебе? Страшенно втомилася. Марк всього лише раз зупинявся та й то, щоб заправити авто. - Надула примхливо губки і знову ж таки вгадайте хто… Лєра! 

- Можу відвезти! - Запропонував Арсен.

- Ну не знаю! - Протягнула Валерія. - Відривати від роботи…

      Що це? Дійсно переймається за хлопця, чи боїться їхати на старенькому Матізі? 

- Було б чудово! - Бодя підхопився і взявся за ручку валізи. 

- Скільки я винна за воду? - Запитала піднявши догори підборіддя.

- Не скільки. 

- Як скажеш! - Сухо відповіла, але посміхнулася для пристойності.

       Не зрозумійте мене невірно… Ну наче я заздрю і все таке… Просто нарешті зрозуміла, що змінилося в подрузі. Зараз вона відчуває себе у центрі уваги, що всі мають розстилатися перед нею й виконувати її забаганки. Везти з Скадовська до кафе, подавати воду, відвозити до МОЄЇ оселі, тягнути її валізу… Думаю, далі вона лише ще більше ввійде в смак. Хоча поживемо побачимо…