Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Максимальне потрапляння, Ганна Калина 📚 - Українською

Читати книгу - "Максимальне потрапляння, Ганна Калина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Максимальне потрапляння" автора Ганна Калина. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 39
Перейти на сторінку:

***

 — А раптом ці глюки із камертоном це просто глюки? - знизала я плечима, вибираючи, який би сорт макаронів зварити на вечерю. — Або я криворука. Теж, до речі, непогана теорія.
— Погана, — Даня йшов поруч і штовхав візок із продуктами.
Ми залишили ельфів і повернулися до мого світу. Для початку Лужанський все ж таки переодягся у своєму будинку, щоб не вештатися по магазину невидимкою. А потім уже до мене… не думайте про вульгарності, хотілося побути в тиші, а не в гуртожитку імені професора Радунського, що гув як вулик з ранку до ночі. А ще мої вічні відсутності дуже турбували маму, і вона будь-якої миті могла підняти тривогу і вислати на пошуки мене собак, спецназ, літаки та вертольоти.
Не факт, що вони всі кинулися б мене шукати, але мама б усім дзвонила, плакала і лаялася. Тож сьогодні ми вирішили ночувати у мене. І мамі спокійніше, і мені приємніше. Катя сьогодні чудила трохи менше, доглядальниця була готова до нових спроб втекти. У нас із Данею була міні-відпустка.
— Я вчений, я не вірю в дурні збіги та дива, — зітхнув рудий.
І Лужанський поклав у візок пачку спагетті. Я вибір напарника оцінила, погодилася з ним, і ми покотили візок далі, повз строкатих рядів кетчупу, пакетів з крупами, а там уже зазивно маячили яскраві фантики цукерок. Супермаркет для будь-якої людини – це місце постійних спокус. Це вдома ти розумієш, що набрав усілякої зайвої нісенітниці, а от у магазині все це життєво важливе продовольство! Ну як вижити без пачки чіпсів? А? Ще й по акції!
— У дива, отже, він не вірить, а в єдинорогів дуже навіть, — бурчала я.
— Єдинороги — це іншосвітовий вид коней, — нагадав мені пан всезнайка, — а дива — це Дід Мороз та барабашки.
— За барабашок мені особливо прикро, — зітхнула я і почала роздивлятися вітрину з сиром, — я хочу вірити, що вони є. Їх просто не бачили. Але факти підтверджують, що полтергейст, чи барабашка, — це не вигадка!
Ні, я підозрювала, що барабашок не існує, але злити Даню було особливо приємно. А ще хотілося поповнити свої знання про інші світи і з ким це робити, як не зі своїм персональним двоногим довідником.
— Звісно, не вигадка! Це теж жителі паралельного виміру, — почав занудювати Даня, — Просто іноді два виміри стикаються. І якщо є сприятливі обставини: однакове розташування житла, предметів, може статися тимчасова синхронізація. Звідси вплив на предмети. Кроки, стукіт, хрипи. Але це рідкість, для цього потрібна повна синхронізація житла тут і там.
Взяв і розбив ущент таку гарну казку!
— А як же кудлатий дідок, якого всюди малюють? – недовірливо уточнила я.
Із сиром я так і не визначилася… З дірками брати чи без дірок? Який смачніший з макаронами? Даня вирішив це складне питання просто. Взяв перший кусок дірявого сиру, що попався, і покотив візок далі.
— Ну, був придуманий кудлатий дідок, — смикнув плечем Лужанський. — Люди люблять вигадувати. Світлана, полтергейст у квартирах це повальне явище?
- Ні, - рішуче підтвердила я і поскакала у відділ овочів.
Лужанський трохи відстав, наздогнав мене вже біля помідорів, по дорозі захопивши пучок базиліка. Простягнув його мені як букет троянд. Я підношення прийняла з задоволеною усмішкою і ніби токсикоман вдихнула пряний аромат бузкового листя. Супермаркет був майже порожнім, тільки тинялися по залі такі самі одинаки — голодуючі, як ми, і працівники магазину в строкатих футболках. Гучномовець щось радісно нам говорив про знижки, уцінку, повернення та любов до покупців.
- Дань, я ж не сперечаюся про науку, - зітхнула я, - але з чого ти вирішив, що те, що я ледве не померла в пустелі, стосується проблеми? Жоден із стражів більше так не страждав.
— Не знаю, — щиро зізнався рудий, — просто відчуваю, що це пов’язано.
- Дуже науковий підхід. Так, - хихикнула я.
Даня трохи насупився, але відібрані помідорки в пакетик склав і навіть відніс його до вагів. Шмякнув на пакет наклейку зі штрихкодом.
— У світі Граней усе працює по науці, як у електричному ланцюзі, — зітхнув рудий, — камертон мав замикання? Чому? Що його замкнуло? Я розумію, що поодинці ці предмети нічого не випромінюють. Але, можливо, окремо вони й інертні. Фархаріани перевірили… але в лабораторіях. Не на місці. Звідки їм знати, як і що запускає процес? Може, всі разом монетки взаємодіють?
Із сумнівом глянула на Даню. Всі разом? Це скільки ж нам тих місць облазити треба буде?
— У моєму квадраті згубних місць небагато, — продовжив Данило, — але я можу припустити, що й поміщені ці предмети не скрізь. Будь-який ланцюг чітко продумується. Елементам ланцюга потрібна взаємодія. Я не до кінця розумію суть роботи цих предметів, але вони мають координуватися. Скоріш за все, у момент відкриття порталу.
- Дань, вона ні фіга в момент відкриття не робила, - рішуче заявила я, - лежала у мене в кишені, і все.
— Та звідки ти знаєш? - відмахнувся від мене Лужанський. — Ми навіть не знаємо, як вона працює.
— Але ти впевнений, що мої пригоди це частина роботи ось цієї штуки, — і я тицьнула пальцем у кишеню Данила, де лежала знахідка ельфа.
- Так, - просто погодився рудий, - і я підозрюю, що ти потрапила саме в той момент, коли ці предмети взаємодіяли. Можливо, ти замкнула якийсь контакт і камертон повело.
— Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво, — кивнула я, — тільки на голодний шлунок тяжко думати. Мене той ельфійський чай тільки розбурхав.
- Для спагетті ми все купили?
Я згідно кивнула і потім трохи зніяковіло додала:
- Я торт хочу.
- Великий чи маленький?
Я здивувалася. Даня не виглядав тим, хто насміхається, він уже своїми підсліпуватими очима розглядав навколишні вітрини. Прямо лицар, готовий добути для своєї дами серця найкращий тортик у магазині.
— І ти навіть не відмовлятимеш мене?
- Навіщо? Я теж торт хочу, - заявив пан Лужанський.
А потім потягнув мене до вивіски «кондитерський відділ». Все ж таки в службі вартового була своя краса… можна було їсти на ніч і не гладшати. Хоч якась втіха.
— Але все ж таки про барабашок теж думали, що вони диво, — мабуть, занудство Лужанського заразне, — а для тебе все зрозуміло і звичайно. Може, й глюк камертону пояснять?
— Не звичайно і не зрозуміло, — похитав головою Данило, — але цілком зрозуміло. Звичайний дзеркальний ефект, як наші світи. Вираз «дзеркальний напарник» ти вже чула. Чи думала над ним?
— Так, думала… не думала, брешу. Але чула, – чесно зізналася я.
— Так кажуть, бо в точках перетину наших квадратів матерія надто тонка. До застосування камертонів матерію латати було складніше. Діяли обидва хранителі з обох боків кордону. Тому ми й „дзеркальні“. Ми вібруємо на одній частоті. Енергії схожі і, теоретично, ми можемо латати дірки без камертону. Але з ним простіше. Камертон не завжди потрібний, але часто дуже корисний. Насамперед як накопичувач енергії. Професор Радунський у день вашої зустрічі взагалі робив перехід у точці прориву на станції метро, там навіть камертон особливо не треба задіяти. Ткни в матерію — і вона підкориться. Вагон не зупиняється, просто час уповільнюється і утворюється вирва.
— Але ж це був твій квадрат?
— Так, — зніяковів Даня, — Радунський мене підміняв… я був зайнятий… з Катею.
- Ясно. Отже, наші квадрати дуже тісно притиснуті один до одного.
— Так, як із барабашками. До речі, у таких квадратах «барабашки», — промовляючи це слово, Даня закотив очі, — трапляються частенько. Якщо квадрати збігаються настільки, що навіть будинки та квартири збігаються, то відбувається «полтергейст». Світи це ж спіраль, вони рухаються, і витки мають властивість стикатися… Ось тоді…
І замовк, завмер із шоколадним тортом у руках і завис. Я обережно тицьнула Даню пальцем у плече.
— Агов, Х’юстон, у нас проблема?
Даня розгублено моргнув, потім таким же очманілим поглядом глянув на мене.
 — Думка проскочила… надто невиразна. Вдома попроси ще розповісти тобі про барабашок та будову світової спіралі.
- Зрозуміла, - рішуче кивнула я, - тільки ти тоді посуд помиєш.
— Домовилися, — кивнув рудий.
І ми бадьоро попрямували до кас. Було щось у цьому нашому гулянні по магазину рідне та затишне. А ще все було так природно, ніби я вічність раніше робила покупки з Данею.

1 ... 31 32 33 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Максимальне потрапляння, Ганна Калина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Максимальне потрапляння, Ганна Калина"