Читати книгу - "Ненависть при світлі, Роза Фаєр"

Ті хто твердо вирішив, що сім'я і чоловік саме те, що їм зараз найбільше потрібно. Але я ще не визначилася над цим.

Здавалося, що може бути простіше. Ти або хочеш створити свою сім'ю або продовжуєш життя.

Працюєш,розвиваєшся,подорожуєш,а вже потім знову повертаєшся до цього запитання. Наче все життя вертиться навколо цього.

Щоб зупинитися, заспокоїтаися і зіграти весілля. Далі народити дитину. Спочатку одну,а з часом,як вийде.

Я люблю дітей. Навіть завжди знаходила їх самим чудовим,що тільки може статися.

Проте,до зустрічі з Артуром я не хотіла виходити заміж. Я ще така молода.

Вважала, що це все ще не на часі. Хотіла щось спробувати, десь побувати,щось побачити, чогось навчитися.

Але тут він. Увірвався в моє існування і перевернув усе з ніг до голови.

Я ..я не буду брехати,що просто напросто закохалася. При чому, дуже швидко і так пристрасно.

Чи це те саме почуття, що описують в скількох романах і величних та найромантичніших історіях кохання,які тільки бачив цей світ. Мабуть, ні.

Оскільки,як я дізналася,все було побудовано на брехні і омані. Хто з нас виний в цьому.

Артур? Бо він видумав цю безглузду легенду. Я? Бо забула про нашу першу ніч.

Я в цьому винна. Я ж була в сильному алкогольному сп'янінні. Проте, закон відносить цю обставину до тих,що обтяжують відповідальність.

Одним словом,гадати про це можна багато. Але наслідки очевидні.

Так,а не інакше,ми тепер знаємо усе,як було. Гірко,але як є.

Правда не має ні сторони,ні кольору. А ще не обов'язково буде солодкою чи приємною.

Я місяць прожила чи то протягнула. І тут побачила його.. знову в тих самих стінах.

І..і серце боляче защемило. Так наче ще не зажило. Трясця..

Я нічого не забула. Більше того,не пробачив. Та ви ж самі бачите.

Він же нормально вибачення і не попросив. А чи потрібно воно мені.

Певно,що так. Почуття.. нікуди не пройшли. Мене і далі тягне до нього.

Можливо він відчуває те ж саме. Хіба в іншому випадку він би прийшов сюди. Чи шукав би зустрічі зі мною.

Намагався все пояснити. Я мабуть збожеволіла.

Але хочу вислухати його історію. Банальне пояснення того, що сталося. Оскільки,не змогла все просто відпустити.

Вдавати байдужість теж не вийшло. То чому я маю себе далі мучити. Якщо я хочу почути його розкаяння,то я почую його.

А якщо знову наступлю на ті ж самі граблі,то.. буде мені наука.

Так чи інакше я даю долі самій все вершити. І якщо вона приведе мене до нього ще раз,то не буду більше опиратися.

Настав той момент, коли я хочу просто бути щасливою. Невже це так багато і так нездійсненно..