Читати книгу - "Мій чоловік за контрактом, Кетрін Сі"

«Перше кохання завдає біль, а нерозділене розбиває серце.»

Стейсі Лі 

Я ж сказала, що він мені не подобається, навіщо продовжувати говорити якийсь абсурд? Ще й просить не сердитися на неї? Ще чого! Абігейл Роуз, ти перейшла всі межі. 

— Стій! — чорт, ще його бракувало. 

— Чого тобі, розумнику? 

— Пішли вип'ємо, — Ітан пройшов повз мене. 

— Я не піду пити з тобою. 

— Боїшся? 

— Не хочу тягнути тебе п'яного додому. 

— А можливо, — він підійшов до мене, — ти боїшся мене?

— Я сильніша за тебе, чого раптом мені боятися?

— Ні-ні, — ми пішли далі, — Ти боїшся того, що я справді можу випити більше за тебе, тому й вигадуєш відмазки.

— Ти мене бісиш! — хапаю його за руку і притискаю до дерева. — Якщо я вип'ю більше за тебе, ти купуєш мені сумочку prada. — от тут він і здасть.

— По руках. 

— Що? — відпускаю його. 

— Але якщо виграю я, — чому він виглядає настільки впевнено? — Ти винна будеш мені бажання, по руках? 

— По руках, — якомога впевненіше відповідаю. 

— Тоді йдемо у бар. 

— Який ще бар? — хапаю його за руку і веду за собою до машини. — Сідай, їдемо до ресторану моєї тітки. 

Аманда, рідна сестра моєї мами, була тою, хто виростив мене, вона не покинула мене, в той час як рідна мати хотіла залишити мене у дитячому будинку. Батька свого я ніколи не знала.

Коли тітка відкрила свій ресторан з сашимі я була тою, хто вірив в неї найбільше. Саме тоді я придумала аферу з побаченням у її ресторані. Оскільки від матері в мене тільки мила зовнішність, тож я використовувала її. Чоловіки йшли зі мною на побачення і в результаті оплачували рахунок. З тих пір я постійно багато п'ю, тож Ітану далеко до мене. 

Припаркувавши машину я вийшла, а за мною Ітан. 

— Тьотю! 

— Знову ти? — Аманда стояла за касою і рахувала гроші. 

— Я також рада тебе бачити. 

— Знову не сама? 

— Так, це Ітан.

— Доброго вечора, — йому було ніяково.

— Він стверджує, що може випити більше за мене, тож у нас тут спір. 

— Хлопче, ти даремно вирішив з нею тягатися, — я посміхнулася, тітка як завжди на моїй стороні.

— Ми ще подивимося.

— Ти подиви на нього… Що вам подати?

— Я хочу твій фірмовий тунець, — я поглянула на Ітана, що розгублено читав меню. — Йому те саме.

— Але.. 

— Повір мені, це найсмачніше, що є у цьому ресторані. 

— Тоді дві порції тунцю та соджу? 

— Так. 

— Соджу? — Ітан здивовано дивився на мене.

— Так, це корейська випивка, щось по типу водки. 

— Стейсі, я знаю що це, просто здивувався. 

— А дивився так, ніби не знаєш. 

За п'ятнадцять хвилин на нашому столі стояло сашимі та алкоголь. 

— Про всяк випадок, скажи свою домашню адресу. — я налила соджу у дві чарки. 

— Це не знадобиться. 

— Тоді не жалійся, що я покинула тебе спати на вулиці.

— Гаразд. — і ось наша перша чарка була випита. 

Ітан скуштував тунець і був у захваті від його смаку. 

— Я казала, що це найсмачніше тут. 

— Стейсі, — тітка підійшла до нас, — Я пішла додому, а ти тут сама закрийся.

— Гаразд. 

— Бувай, хлопче. 

— Доброї ночі. 

Я налила ще по чарці. 

— Бери.

— Так одразу?

— А ти думав ми будемо пити одну чарку в годину? — випила. Ітан так само випив. 

— Ким ти працюєш? 

— Вирішив почати світську бесіду? — налила ще чарку. 

— Ми ж не можемо пити мовчки, — на цей раз він випив першим. 

—  Я тренер з боксу для дітей. 

— Зрозуміло.

— Гаразд, моя черга задавати питання? 

— Питай, — Ітан забрав пляшку і налив нам. 

— Як ви познайомилися з Тайлером? 

— В університеті, — випив, мені нічого не залишалося як також випити. 

— Я запитала як, а не де. — на цей раз я налила соджу. 

Хто відповідає — той наливає. Якось так ми почали грати в гру. Ітан задавав безліч різних запитань, в той час як я ледве могла придумати, що запитати в нього. Коли дві пляшки були випиті я зрозуміла, що він дійсно не такий слабак, як я подумала. 

— Скільки хлопців в тебе було? — я налила алкоголь у чарки. 

— Чому питаєш? 

— Стейсі, це звичайна гра, що хочу, то й питаю. — він підняв чарку, але не випив. 

— Троє, — ми одночасно випили. — Скільки в тебе було дівчат? — він хмикнув. — Що не так? 

— Одна, — Ітан проігнорував моє друге запитання.

— Так я тобі і повірила. — випили.

Коли було випито вже чотири пляшки, я почала відчувати помутніння, але не критичне. 

— Як самопочуття? 

— Все гаразд, — він відкрив нову пляшку, — А ти як?

— Прекрасно. — невже я програю? Мій максимуму це п'ять пляшок соджу і вісім пива. Чому Ітан не виглядає п'яним? 

— Як тобі нова колекція Тайлера?

— Неймовірна, — випили. — Мені потрібно у туалет. 

— Я почекаю, йди. 

Він і справді вміє пити. Чоловіки з якими я пила вже на четвертій були досить п'яні, але Ітан виглядає так само як і на початку. Можливо мені краще здатися? І програти цьому пихатому придурку? Ні, нізащо. Вмивши обличчя холодною водою я повернулася до Ітана. 

— Ти в порядку? 

— Хвилюєшься за мене? — він нічого не відповів. — Моє черга задавати питання?

— Так. 

— Яка улюблена марка автомобіля? 

— Немає, мені без різниці на чому їздити. 

— Здивована, — випили. — Ти виглядаєш як хлопець, що розбирається у цьому.

— Як багач? 

— Щось типу. 

— Я виріс у дитячому будинку, який ще багач, про що, — він зупиняється на півслові, гадаю він сказав зайвого. 

— Твоя черга питати, — змінюю тему. 

П'ять пляшок позаду і я вже нічого не розумію. Ітан досі тверезий, що за фігня?

— Чорт, — він хоче налити мені у чарку соджу, але я закриваю її долонею. 

— Досить.

— Ти здаєшся? 

— Не проси в мене нічого дорогого, або гроші, — поправляю волосся, — В мене немає грошей, щоб тобі їх дати, або щось купити.