Читати книгу - "Мама для Зефірки, Поліна Ендрі"

- Татусю, ну як у мене виходить? – Злата акуратно їздила доріжкою туди-сюди. Дівчинка досить швидко все схоплювала, бо вони вже не вперше каталися на коньках.

 - Все чудово, люба. Тільки акуратно, - Кирило подивився на доньку, проконтролювавши її, і знову повернувся до Арини, яка сиділа на лавочці і так само вперто не хотіла вставати, хоч коньки були вже на ній. – Ну, давай, чого ти?

 – Це божевілля, – промовила дівчина. - Я ж не вмію. Я можу легко втратити рівновагу та впасти.

 - Я ж обіцяв, що тобі допоможу.

Аріна недовірливо глянула на чоловіка. Він трохи посміхнувся їй і простягнув руки. Повагавшись кілька хвилин, дівчина важко зітхнула, але все-таки піднялася, за мить вклавши свої руки в його. Її долоні були теплі та м'які, ідеально помістившись у його.

 - Я їхатиму назад, а ти на мене, - скомандував чоловік, помітивши, як Арина зиркнула на їхні переплетені пальці. – Не бійся, я тебе не відпущу.

Дівчина кивнула, і вони поїхали. Чоловік добре володів технікою, адже сам навчився кататися на коньках приблизно у тому віці, що й Злата. Арина ж акуратно перебирала ногами, було видно, що їй це в новинку і трохи важко тримати рівновагу. Вони проїхали невелику відстань, але тут побоювання дівчини підтвердилися, і вона спіткнулася, потрапивши прямо в обійми чоловікові.

 - Тримаю, - чоловік обхопив її двома руками за талію, притиснувши до себе. Арина підвела погляд, здавалося, щось збираючись сказати, але раптом завмерла нерухомо, як укопана. У сірому кольорі її очей виднілися заворожливі охристі цятки. Повз них проїжджали туди-сюди інші люди, і напевно вони обидвоє виглядали досить таки дивно серед усієї цієї жвавої метушні, застигнувши посередині арени, але він невідривно дивився в її очі, і нічого не міг поробити. Наче надіявся там щось знайти, якусь відповідь, таємницю, знання...

 - Я, - нарешті невиразно пробурмотіла дівчина. - Ти… Вибач.

 - Це ти пробач, - голос чоловіка охрип і, прочистивши горло, він відступив назад, відновлюючи між ними відстань. Здавалося, він тільки виринув із якогось дивного трансу. Арина трохи впиралася руками у його груди.

 - Нерозумно вийшло, - вона скромно посміхнулася, відводячи очі. - А я ж казала, що можу впасти.

 - А я ж казав, що впіймаю тебе.

 - Ти дотримався слова, - видихнула дівчина, намагаючись виплутатися з його рук і стати самостійно. Кирило, зрозумівши її наміри, відпустив, допомагаючи стати рівно і не впасти знову.

 - Тату, - Злата смикнула батька за руку, і він опустив голову, дивлячись на дочку. - Мені наблидло кататися.

 - Набридло, - чоловік запнувся і підтиснув губи, розмірковуючи. Він кивнув головою, намагаючись зібрати думки до купи. - Гаразд, знімай ковзани, і віднесемо їх назад.

 - А ви з Аліною?

 - Що ми з Аріною? – здивувався чоловік.

 - Ви ще кататиметеся?

 – А, – Кирило глянув на дівчину, яка досі тримала його за руку для підтримки. - Думаю, що ні. Куди далі, сонце?

 - Лялькове кафе, - дівчинка чарівно посміхнулася і кивнула, попрямувавши до лави, щоб перевзутися.

 - Кафе, так кафе, - зітхнув чоловік.