Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Звіяні вітром. Кн. 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Звіяні вітром. Кн. 2"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звіяні вітром. Кн. 2" автора Маргарет Мітчелл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 204
Перейти на сторінку:
на вроду й не вийшов.

Скарлет допитливо глянула на Мамку, а та відповіла їй незворушним знавецьким поглядом.

— Ну і що ти збираєшся робити? Вибовкаєш усе Сьюлін?

— Ні, я поможу вам приподобатись місте’ Френку, всім, чим зумію, поможу,— відказала Мамка, підтягуючи ковдру під саму шию Скарлет.

Якийсь час Скарлет лежала, спокійно стежачи за тим, як Мамка крутиться по кімнаті, й відчуваючи полегкість, що не мусить нічого зайвого говорити. Мамці не треба пояснень, і вона ні за що їй не дорікає. Вона все зрозуміла й вирішила мовчати. Виявилося, що вона ще тверезіше дивиться на життя, ніж навіть Скарлет. Цяткуваті мудрі очі старої бачили глибоко й чітко, схоплюючи саму суть справи, як очі дикуна або дитини, і коли щось загрожувало її улюблениці, вона не зважала на голос сумління. Скарлет була її дитям, і якщо воно чогось зажадало, навіть коли це належало комусь іншому, Мамка готова була безоглядно допомогти своєму дитяті. Щодо якихось там власних жадань Сьюлін та Френка Кеннеді, то над цим вона й не задумувалась, хіба що могла в душі осміхнутися з цього приводу. Скарлет опинилась у скруті й силкувалася з неї якось виборсатись, до того ж вона була найлюбіша дочка Еллен. Отож Мамка, не вагаючись, стала на її бік.

Скарлет відчувала цю мовчазну підтримку, і що більше гаряча цеглина зігрівала їй ноги, то дужче розгорялася в ній надія, яка була зажевріла під час незатишної поїздки бричкою. Від цієї надії серце її ожило і кров швидше запульсувала в жилах. Сила поверталась до неї, а заразом і таке нестримне піднесення, що їй аж закортіло засміятись на весь голос. «Ми ще поборемось!» — подумала вона збуджено.

— Дай-но мені дзеркальце, Мамко.— сказала Скарлет.

— Не розкривайтеся надміру,— звеліла Мамка, подаючи їй ручне дзеркальце, а товсті губи її розпливлися в усмішці.

Скарлет придивилась до свого відображення.

— І бліда ж я, наче мрець,— зауважила вона.— А волосся розкошлане, як хвіст у коня.

— Виглядаєте ви не аж так добре.

— М-м... А дощ сильний іде?

— Таж чуєте, що ллє.

— Але все одно, доведеться тобі сходити до міста, дістати мені дещо.

— Ні, в такий дощ я нізащо не піду.

— Підеш, а як ні, я сама піду.

— Та чого вам так припекло, як на гвалт? На сьо’дні ви, здається, вже доста наробилися.

— Мені треба,— промовила Скарлет, пильно дивлячись на себе в дзеркало,— флакончик одеколону. Ти вимнеш мені голову й поприскаєш одеколоном. І ще купиш баночку желе з насіння айви, щоб волосся гладенько лежало.

— І зовсім я не митиму вам волосся в таку погоду і не дозволю кропитись одеколоном, наче ви якась підтіпанка. Поки я жива, цього не буде.

— А я зроблю, як хочу. Візьми мій гаманець, дістань звідти золоту монету в п’ять доларів і рушай до міста. І ще... м-м... як ти вже, Мамко, будеш у місті, купи мені там... слоїк рум’ян.

— Ч-чого? — з підозрою перепитала Мамка.

Скарлет незворушно витримала Мамчин погляд, хоч сама зовсім не була певна, що її наказ виконають. З Мамкою ніколи не відомо, до якої міри можна нею попихати.

— Що то таке, тебе не обходить. Просто спитаєш, і тобі дадуть.

— Не збираюсь я купувати, коли не знаю, що воно.

— Та це фарба, як уже ти така допитлива! Обличчя підрум’янювати. І не стій так, роздимаючись, мов жаба. Йди вже.

— Фарба?! — вигукнула Мамка.— Обличчя підрум’янювати? Ну, не думайте, що ви така доросла, щоб я не могла вам лушпи дати! Зроду я такого встиду не знала! Ви таки й правда з глузду з’їхали. Та міс Еллен у могилі перевернеться, як таке почує! Розмальовувати собі обличчя, мов якась...

— Ти дуже добре знаєш, що бабуся Робійяр підмальовувала собі обличчя і...

— Авжеж, мем, і носила ті’ки одну нижню спідницю, і змочувала її водою, аби липла до тіла й було видко, які в неї ноги, але це не доказ, що й вам треба так робити! То були соромітні часи, коли Стара Пані була молода, а тепер часи змінилися, таки правда, і...

— А на Бога! — скрикнула Скарлет, втрачаючи самовладання й скидаючи з себе ковдру.— Забирайся тоді до Тари!

— Я поїду до Тари, коли сама схочу. Я тепер вільна,— розпалилася й Мамка.— І я лишуся тут! Лягайте назад у ліжко. Чи ви хочете запалення легень схопити? Покладіть-но корсет на місце! Покладіть, голубонько. Нікуди вам, міс Скарлет, не можна такої погоди. Боже мій, та ви чисто як ваш тато! Лягайте назад у ліжко... А фарби я однак не купуватиму. Я ж помру від сорому, як люди дізнаються, що це для мого дитяти! Міс Скарлет, ви така люба й мила, що вам ця фарба й ні до чо’. Голубонько моя, таж ніхто й не вживає такого, ті’ки пропащі жінки.

— Але ж воно їм стає в пригоді, хіба ні?

— О Господи, лишень послухайте її! Ясочко, та не кажіть таких лихих слів. Покладіть-но ці мокрі панчохи, любонько. Не можу я допустить, аби ви самі купували оту гидоту. Міс Еллен не простила б мені. Лягайте-но в ліжко. Хай уже я піду. Може, надибаю яку крамничку, де нас не знають.

*

Того вечора в місіс Елсінг, коли вже відбулося вінчання Фенні, а старий Леві з іншими музиками заходився настроювати інструменти до танців, Скарлет радісно розглянулася круг себе. Це ж так збуджувало — знов опинитися на справжній вечірці! І приємно було, що її дуже тепло зустріли. Коли вона ввійшла в дім попідруч з Френком, усі кинулися до неї з вітальними вигуками, почали цілувати, тиснути руку, запевняти, як їм страшенно її бракувало, і вмовляти, щоб вона вже не верталася до Тари. Молодики з галантності нібито забули, як вона свого часу розбивала їм серця, а дівчата — як вона запопадливо перехоплювала їхніх кавалерів. Навіть достойні матрони, як-от добродійки Меррівезер, Вайтінг, Мід та інші, що так холодно ставились до неї при кінці війни, пустили в забуття її легкодумну поведінку та свій осуд і пам’ятали тепер тільки те, що вона вкупі з усіма ними потерпіла у спільній їхній поразці й що вона небога тітоньки Туп та вдова Чарлі. Вони цілувалися з нею, зі слізьми на очах згадували її небіжчицю-матір і доскіпливо розпитували, як поживають батько та сестри. І всі

1 ... 31 32 33 ... 204
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звіяні вітром. Кн. 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звіяні вітром. Кн. 2"