Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За останні 20 років у Луганській області було створено десятки дрібних розрізнених козацьких організацій. Переважно вони займалися перманентними міжусобними конфліктами і політичними розбірками. Як правило, активізація «на козацькому фронті» відбувалася з наближенням виборів, адже всі ці організації були задіяні в медіасупроводі кампаній, виконуючи функції ряжених клоунів. Усі, хто ідентифікував себе з донськими козаками, як правило, мали чітко проросійську орієнтацію. На противагу їм намагалися створювати організації проукраїнського козацтва, проте всі ці спроби були неуспішними.
Орієнтовно у 2008–2009 pp. почалася розбудова проросійської воєнізованої організації у Луганській області. Здійснювалася вона під контролем російських спецслужб та обласної влади.
У 2004 році отаман ВВД і депутат російської Держдуми Віктор Водолацький дозволив собі підтримати Сєвєродонецький з’їзд. 2008 року він збирався відправити до Севастополя загони російських та луганських донських козаків для охорони пам’ятника імператриці Катерині II, який був незаконно встановлений за ініціативою місцевих депутатів і викликав негативну реакцію кримських татар. Після цього СБУ заборонила Водолацькому в’їзд на територію України. 12 вересня 2008 р. отаман Водолацький, незважаючи на цю заборону, спробував приїхати на засідання Постійної міждержавної координаційної ради козацьких отаманів Білорусі, Росії, України та Придністров’я у Святогірськ (Донецька область), проте був зупинений на кордоні. В Україну його не пропустили.
На початку жовтня 2009 року СБУ заборонила в’їжджати на територію України ще одному високопоставленому управлінцю ВВД — Віктору Дем’яненку. Служба безпеки мала інформацію про те, що він збирається створювати на території України «напіввоєнізовані формування». Однак керівникам Луганської обласної ради все це аж ніяк не завадило продуктивно контактувати з Водолацьким на його території і навіть більше — офіційно брати участь у підпорядкуванні луганських козаків ростовському «начальству».
У 2009 році на «Козацьке коло» в Луганську зібралося близько 150 осіб. Це була знакова подія — ніколи раніше такої кількості людей, що вважали себе донськими козаками, зібрати для ухвалення політичних рішень не вдавалося. На цьому заході планували обрати отамана та поставити йому задачі, але в президії чомусь сиділи заступник голови Луганської облради Євген Харін (той ще «козак»), заступник отамана ВВД з питань ідеології Володимир Воронін і начальник штабу ВВД Віктор Могильний, а з власне лідерів луганських козачих організацій нікого не було. Виявилося, що ростовські гості прибули до Луганська для того, щоб змусити луганських козаків проголосувати за обрання потрібного їм отамана. Старий і простакуватий Володимир Рубан, який вважався патріархом цього руху на Луганщині, їм не підходив — на співбесіду до голови ВВД Віктора Водолацького в Ростов таємно від «братиків–козаків» і в супроводі глави облради Голенка встиг з’їздити інший кандидат — депутат Луганської облради від Партії регіонів та заступник голови Станично–Луганської РДА Павло Орлов.
Присутніх на луганському «Колі» просто поставили перед цим фактом, чим дуже здивували. Вони ж щиро прагнули того, що бачили на телеекранах — козацького самоврядування, демократичних традицій, виборності керівників, тоді як ростовські друзі веліли їм закрити рота і слухати.
Воронін прямо запропонував козакам обрати отаманом Павла Орлова. Коли присутні однозначно висловили свою незгоду, включився заступник голови облради Євген Харін. Він назвав тих, хто проти Орлова, «єретиками», наполягав на тому, що Голенко з Водолацьким уже все вирішили, і якщо луганські козаки хочуть мати добрі зв’язки «з Доном», то потрібно голосувати за Орлова. Оскільки самого Орлова ніхто не знав, він трохи розповів про себе, наголосивши, що брав участь у бойових діях в Осетії на боці Росії.
«Я не хочу говорити особисто свою думку щодо цього, хочу сказати, що був лист отамана ВВД Водолацького. Ми знаємо цю людину і глибоко поважаємо, будуємо відносини з ВВД. Нас звинувачують у тому, що облрада і депутати — п’ята колона Кремля, дехто відкриває деякі справи за наші висловлювання і нашу позицію. Була нарада у Валерія Голенка і вирішено, що якщо є така рекомендація Водолацького, підтримати кандидатуру нашого колеги Орлова», — переконував Харін.
У результаті за Орлова проголосували всього 15 осіб, тоді як більшістю отаманом був обраний Леонід Рубан. Утім, цілі і завдання донських козаків Луганської області залишалися незмінними незалежно від прізвища переможця. Донське козацтво Луганщини і надалі було філією російського ВВД хоч з отаманом Рубаном, хоч з отаманом Орловим.
Участь у з’їзді офіційних представників обласної влади доводила, що луганські еліти підтримують тісні зв’язки з парамілітарними козацькими формуваннями сусідньої держави, незважаючи на відверту антиукраїнську діяльність останніх. Власне, луганська влада і не намагалася це приховувати. Усі її контакти з донськими козаками Росії були відкриті. Для української держави це був тривожний дзвінок. Але Служба безпеки не відреагувала на дії луганської влади. Незважаючи на те, що на чолі України в той момент ще перебувала «помаранчева» команда, на відверті загравання із ворожими Україні силами в РФ просто заплющили очі.
Луганська влада й надалі регулярно запрошувала козацьких представників на різні мітинги та круглі столи. «Правильним» козацьким організаціям планувалося надати й бюджетне асигнування. За кілька тижнів до початку Євромайдану у 2013 році в Луганській обласній раді відбулося перше засідання Координаційної ради з питань розвитку козацтва. Проводив захід усе той же заступник голови Луганської облради Євген Харін. Донським козакам планували виділити бюджетну підтримку і залучити їх до охорони правопорядку та «патріотичного виховання» молоді, але зробити цього вже не встигли. Почався Майдан, а після нього — збройний конфлікт.
Під час революційної зими 2014 року та «русской весны», що послідувала за нею, луганські козаки приєдналися до сил Антимайдану і були використані владою Луганської області для провокацій безладів та заворушень. У середині лютого 2014‑го, ще до втечі Януковича, Леонід Рубан написав звернення до президента РФ Володимира Путіна та отамана ВВД Віктора Водолацького з проханням ввести війська в Україну, чим викликав обурення та гучний скандал на всю країну, однак докладно про це ми поговоримо далі.
Обом претендентам, які боролися за посаду козачого отамана у 2009 році — Павлу Орлову та Леоніду Рубану, — довелося активно взяти участь у війні. З початком
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
