Читати книгу - "Донька від Люцифера, Ірина Скрипник"

Він зʼявився посеред простору, який, здавалося, не має ні початку, ні кінця. Все навколо було порожнім і безмежним, як нескінченна пустка, позбавлена будь-яких орієнтирів чи ознак життя. Тільки закривавлений одяг лежав біля ніг Міхаеля, створюючи різкий контраст.

——— То ти все ж помер. Яка ж жахлива була в тебе смерть!

Він збирався вже йти, аж раптом відчув чийсь погляд на своїй спині. Різко розвернувшись, він схопив за горло того, хто був позаду, своїм міцним хватом. Це була Латерія. Вона зникла з його рук і зʼявилась знову за кілька кроків від нього.

——— Яким же божевільним ти став! То на мене кидаєшся, то на Седрика…

З байдужим виразом обличчя Міхаель розім'яв плечі, зробивши кілька вправ, ніби готуючись до нової атаки. Він повільно обертав плечима. Кожен рух супроводжувався ледве чутним хрускотом суглобів. Руки розкидав у різні боки, потім схрещував їх на грудях і знову розкидав, ніби намагаючись звільнитися від невидимого тягаря. Його обличчя залишалося холодним і беземоційним, немов маска, яка приховувала справжні почуття. Тільки за спиною зʼявились чорні крила. Вони були величезними. Розкриваючись, крила створювали враження, ніби він збирається піднятися кудись вгору. 

——— Ти постійно намагаєшся забрати в мене мою дитину і дивуєшся, чому я почав так реагувати на тебе? — замахнувся кулаком, підстрибнувши в повітрі.

Його рух був стрімким. М'язи напружились. Очі засвітилися гнівом. Удар був спрямований прямо в обличчя Латерії, але вона заблокувала його своєю косою, немов передбачила його атаку і встигла підготуватися.

Потім за її спиною розкрились білі крила, схожі на крила ангела. Вони світилися м'яким, ніжним світлом, створюючи враження, наче вона є втіленням чистоти і благородства. 

Вони почали ходити колами — два Бога, що не відривали погляд один від одного. Їхні кроки були обережними і обдуманими, як у двох хижаків, які готові до атаки, але вичікують ідеального моменту. Він спробував вдарити її ногою, але вона ухилилась і вдарила його косою по спині, від чого вниз полетіло кілька пір’їв. Після цього вони знову почали ходити колом, очікуючи підходящого моменту, щоб завдати наступного удару. 

——— Припустимо, ти розізлився на мене через те, що я виконувала наказ батька. Але за що тобі ненавидіти Седрика? Чому його хочеш позбутися? — промовила вона, роблячи випад косою. 

Він ухилився і майже миттєво схопив її за горло, притиснувши до того, що наче було схожим на підлогу, хоч насправді не мало жодних чітких контурів. Вона намагалася вирватися, але його хватка була занадто сильною.

——— Ти справді не знаєш чи знову намагаєшся дурити мені голову? — розгнівано процидів Міхаель крізь зуби.

В ньому кипіла лють. Його очі були наповнені вогнем ненависті, що загрожував спопелити все на своєму шляху. Та все ж на мить рука ослабла — і Латерія розчинилась. Після цього він відчув удар ззаду по голові. Різко обернувся. Вдарив її кулаком в живіт, від чого вона трохи відступила, схопившися за живіт і важко дихаючи. Тоді Міхаель встав.

——— То ти дійсно не знаєш, в чому справа? — глянув він на неї і почав кривлятися, наслідуючи ельфійський голос. — Елізо, а ходімо разом до міста! А давай я тебе підстрижу! А можна тобі масаж зробити? А дивись, які я ягоди для тебе зібрав!

Обличчя Латерії зблідло, і вона опустила очі, сильніше стиснувши косу. Відчуття страху й безпорадності охопили її. Руки затремтіли, але вона так і не підняла погляду. Тільки серце билося, як скажене, а кожне слово, яке вимовляв Міхаель, відбивалося болем у її душі. Проте Міхаель продовжував говорити:

——— Ти хоча б уявляєш, що я відчував, поки спостерігав за всім цим? Нехай дякує, що відразу не вбив! Він жив, бо міг бути корисним. Та одного вечора твій любий Седрик напився і пішов шукати собі пригоди. «І грець з ним!», — подумав тоді я, але ж ні! Він повернувся! Ще й про Елізу почав розпитувати! От же нахаба!

Коса в руках Латерії зникла, і вона засмучено сіла, стиснувши ноги в колінах. Її плечі опустилися. Сльози почали котитися по її щоках, залишаючи мокрі сліди на її блідому обличчі. Тіло богині смерті затремтіло від напруження. Серце стиснулося від болю і розчарування, а душа ніби рвалася на шматки. 

Така реакція обурила Міхаеля. Його очі засвітилися гнівом, і він повільно підійшов до неї, сівши поруч навпочіпки.

——— Ти взагалі хоча б щось знаєш про нього? Ви хоч іноді розмовляєте чи ти тільки роздягаєшся перед ним, як остання шльондра?

Латерія встала. Вона дала йому ляпаса, виливши на нього всю свою образу і розчарування. Її рука болісно вдарила його по щоці, залишивши червоний слід. Від несподіванки Міхаель впав, схопившись за щоку. Очі розширилися від здивування. 

——— Якою ж скотиною ти став! — закричала вона. — Навіть не віриться, що ти колись подобався мені!

Розвернувшись, Латерія опустила голову і пішла кудись в протилежний бік, відчуваючи, ніби її серце розривається на частини. Її ноги ледве несли її. Кожен крок був важким і болісним.

——— І тобі надобраніч! — крикнув Міхаель їй в спину. — Сподіваюсь, ще зустрінемось на полі бою!

Але встаючи, тихо додав:

——— Хоча краще, щоб не зустрілися!

Того вечора він тихо увійшов в нашу квартиру і мовчки попрямував до ліжка. Його рухи були важкими і повільними, ніби він ніс на плечах весь тягар світу. Ліг, закривши обличчя руками. Спостерігаючи за ним, я здивовано сіла на край ліжка. Востаннє я бачила його таким розбитим ще в пеклі, коли його вбив Гретхен більше пʼяти років тому. Спробувала сісти ближче. Він повернувся і поклав голову біля мого живота, закинувши свою руку на мої ноги.

——— Знову важкий день? — спробувала я розпочати розмову.

——— Не хочу говорити про це, — відразу ж закрив очі, намагаючись втекти від реальності і своїх думок.

Я подивилась на нього. Обличчя Міхаеля виглядало таким втомленим і беззахисним. Лежав так, наче звичайна людина, а не якесь божество. Здавався таким милим, що я не втрималась і провела рукою по його волоссю, намагаючись втішити його, як маленьку дитину.