Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадена" автора Наталія Савінова (SiN eVa). Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 31 32 33 ... 48
Перейти на сторінку:

– Розпочнемо. – сказав чоловік з сивим волоссям, ніби благословляючи цю зустріч.

          Розмова була напруженою. Розмовляли Оразови та ті чоловіки, яких я не знала. Вони пояснювали поведінку Даміля, причини через які він викрав мене і головне причини через які він дозволяє мені повернутись додому. Потім розмова була про традиції і випадки повернення, про поведінку викрадених наречених та бездіяльність влади старійшин. В якийсь момент тема змінилась законами зовнішнього світу, і правками про місто Н.

Кілька годин монотонні голоси старих чоловіків обговорювали все те, що й так було відомо та очевидно. Врешті, один зі старечих перевів погляд на мене, змусивши мене знов напружитись усім тілом.

– Підійди до нас, дитино. – хрипкий голос був наказовим і я не пручаючись, підійшла до диванів. – Я голова ради старійшин міста Н, – відрекомендувався він. – Я Фарат Рахман, дитино.

– Приємно познайомитись. – зітхнула я, викликавши на його обличчі емоції. Брови старечого заграли, а губи ніби скривились.

– Моя небога зростала в інших традиціях. – вступився за мене дядько Мурат, ледь усміхаючись. – Це одна з причин, по якій вона не може бути пов’язана нашими традиціями.

– Нехай так. – погодився голова старійшин. – Лавіка, чи ти погоджуєшся повернутись додому до батьків?

– Так. – впевнено киваю головою, не відриваючи від чоловіка своїх очей.

– Ти відмовляєшся від браслетів по своїй волі?

– Так. – стримано, але все ж впевнено відповідаю, киваючи головою.

– Чи була ти консумована?

– Ні.

– Чи була ти скривджена? – на цьому запитанні мої вії здригнулися, а в пам’яті з’явились неприємні моменти, які мені довелось пережити. Та навіщо мені згадувати про все те погане, коли я хочу як найшвидше завершити цей кошмар.

– Ні. – відказую, почувши за спиною гучне зітхання тітки Шахзоди. Якби я могла подивитись на неї, то побачила як вона з силою стискаю руку Ілая, і ледь стримує свої сльози, прикриваючи вільною долонею свої червоні губи.

– Ні? – перепитує Фарат Рахман, недовірливо примружуючи очі.

– Ні! – ствердно киваю.

– Тоді, нехай викрадач зніме з твоїх рук браслети.

– Вони вже зняті. – показую свої руки.

На мене подивились усі. Якщо погляди більшості були здивованими, то в погляді Даміля зчиталось розчарування і якась безжальна ненависть. Він затримав на мені важкий погляд того Даміля, якого я не бажала зустріти і відвів очі.

– Можеш підійти до свого батька. – запропонував голова старійшин і я зірвалась з місця.

Мій батько все ще поводився стримано і коли я підбігла до нього, спокійно обійняв мене, притиснувши мене до своїх грудей, та обхопивши руками мої плечі. Він поцілував мене в скроню та відвів в сторону, продовжуючи утримувати в своїх обіймах, в яких окрім тепла та спокою я відчувала цілковитий захист від усього поганого.

– Тепер, коли дитина повернулась до батька, Мурат та Даміль  можуть поговорити наодинці!

Залишаючи дядька Мурата та Даміля Оразова наодинці, ми всі неспішно вийшли з кімнати і пішли до вітальні, де кожен підійшов до своєї касти. Мій тато звернувся до своїх знайомих чи-то друзів, віддаючи їм якісь вказівки, що вже не мали для мене жодного значення. А потім дозволив Айрату прийняти мене в обійми і захищати від усіх і кожного в цьому дому.

– Тримаєшся? – пошепки запитав Айрат, прихилившись щокою до моєї голови.

– Так.

– Ще трошки і все закінчиться. – пообіцяв він, стиснувши мої плечі.

Та це трошки затягнулось на кілька годин.

Мій тато та інші чоловіки про щось домовлялись, робили якісь дзвінки і насторожено дивились на представників Оразових. Ми з Айратом присіли на підлозі біля вікна і спостерігали за усіма присутніми, не видаючи жодних звуків. Відчуваючи себе в безпеці, я почала розслаблятися і поринати у короткочасні відключення від реальності, засинаючи у руках кузена.

Та коли я почула голоси тітки Омани та тітки Шахзоди, які сперечались про щось, моя втома вмить зникла. Знайшовши їх очима, я випросталась і все ще притискаючись до Айхана, подивилась на незадоволене обличчя молодшої з сестер. Вона виглядала дивно. Вперше я побачила тітку Оману нафарбованою та святково вбраною.

Біла сукня з червоними квітами та золотими вишивками надзвичайно гарно підкреслювала її фігуру, а зібране волосся та яскраві очі омолоджували її на десяток років. В руках у неї була таця з пирогом, яку тітка Шахзода намагалась забрати.

– Цей пиріг ти пекла Санжару. Навіщо ти його сьогодні спекла? – запитувала тітка Шахзода.

– Як ти пам’ятаєш, остання зустріч Мурата в цьому домі була з нашим покійним братом, і він тоді відмовився від мого пирога. Та сьогодні він обов’язково скуштує його!

– Не смій!

– Ти не спромоглась захистити ні себе, ні сина, ні нашу родину. Тому я зроблю це сама! – вирвавшись з рук своєї сестри, тітка Омана гордівливо скинула підборіддя і пішла до кімнати, в якій проходила розмова дядька Мурата та Даміля.

– Дайте мені шматочок! – на зустріч до тітки Омани вибігла Дільнара і простягнула руку до таці з пирогом.

– Ах ти ж нетямуще дівчисько! – вигукнула тітка Омана підіймаючи руки догори та не дозволяючи дівчинці торкнутися таці. – Тобі не можна!

– Чому? – ображаючись запитала Дільнара.

– Тому що цей пиріг можуть їсти лише небажані гості. – отруйним голосом відказала тітка Омана і оминувши небогу, пішла вперед.

– Ходімо, Дальнара. – тітка Шахзода вхопила дівчинку за плечі, і повела до жінок, які сиділи біля самої кухні та розпивали чаї та каву з солодощами, як це було заведено.

– Та я ж хотіла лише спробувати шматочок. – жалілась Дільнара, опустивши голову.

– Іншого разу, мила моя. Іншого разу.

– Та коли ж це? Тітка Омана ніколи не пекла шоколадного пирога. Ніколи!

– Стихши голос, дитино.

– Лавіка, – звернувся мій батько і я одразу ж подивилась на нього. – ходімо, доню. – він протягнув мені свою руку і я вхопилась за неї як за рятівну соломинку. – Тобі краще посидіти в автівці.

1 ... 31 32 33 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) "