Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) 📚 - Українською

Читати книгу - "Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Викрадена" автора Наталія Савінова (SiN eVa). Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 48
Перейти на сторінку:

Я відчула як мої щоки налились сором’язливим рум’янцем і відвела свій погляд. Я не була готова до такої відвертості. Не те щоб я не знала, що відчуваю до Даміля і не те щоб я боялась про це сказати комусь. Але Айхан друг Оразова в першу чергу, в другу він чоловік, який живе за традиціями міста Н.

– Я питаю це тому, що ти запитала мене про самопочуття Даміля. – м’яко пояснив Айхан, привертаючи до себе мою увагу. – Якщо б ти не відчувала до нього зовсім нічого, чи ненавиділа його усім серцем, то не думаю, що тобі б було цікаво почути як він себе почуває. Тому, я можу припустити, що він тобі подобається.

– Моя відповідь може вплинути на рішення Даміля?

– Ні. – Айхан поспішно заспокоював мене. – Даміль не дізнається про нашу розмову. – він поклав долоню на груди в області серця. – Але це важливо для мене, як для друга Даміля.

– Якщо так, – замислившись, я усміхнулась і зізналась. Зізналась не Айхану, а самій собі. – Він подобається мені. Даміль привабливий молодик. – киваю головою, ніби стверджуючи кожний вислів. – Він цікавий. Він добрий, якщо не випускає назовні того іншого себе. Він піклується про свою родину. Він вміє тримати слово. – і мій голос здригнувся у якомусь відчаї, – він захистив мене від куль.

– Можна я дам тобі пораду, Лавіка? – я мовчки кивнула і уважно подивилась на Айхана. Він був досить серйозним і зробив крок до мене. – Якщо ти впевнена в тому, що не бажаєш знатися з Дамілем, як з майбутнім чоловіком чи не бажаєш ніколи закохуватись у нього, зніми браслети. – він простягнув до мене руку, в якій тримав маленький магнітний ключ. – Не роби йому боляче. Не дозволяй йому знімати з тебе браслети. – я взяла ключ і стисла його в долоні як великий скарб. – Можливо ти не віриш в те, що Даміль дійсно тебе кохає, але я знаю, що це так. Йому вистачає страждань, у нього залишаться шрами на серці, але він стримає обіцянку і відпустить тебе. Та не дай йому розбити серце на твоїх очах.

Я не зовсім зрозуміла останні слова, але кивнула, погоджуючись на таку умову. І знов не дозволяючи Айхану піти, запитала про те, що так бентежило мене з ночі. Адже Айхан як друг родини Оразових повинен знати все про їх минуле і теперішнє.

– Ти віриш в те, що мій дядько Мурат став причиною смерті батьків Даміля?

– Я повинен вірити в те, що важливе для Даміля. – спокійно відказав Айхан, розуміючи суть мого питання. – Я, як і ти, Лавіка, не можу судити та бути впевненим в правоті жодної зі сторін, але я обираю сторону свого друга.

– Та якщо виявиться, що все що ви знали не правда? Що ти тоді зробиш, як друг?

– Якщо виявиться тоді я не лише підтримаю, але стримаю свого друга. – впевнено говорить Айхан і я йому вірю.

– Чи Омана завжди така лагідна і вразлива? – запитую більш вкрадливо і обережно. В очах Айхана спалахує підозра і він кілька миттєвостей не відповідає, роздумуючи чи варта я почути його відповідь.

– Про що саме ти запитуєш, Лавіка?

– Я щось побачила сьогодні вночі. І це щось дуже вразило мене.

– Про що ти говориш? – не приховуючи здивування, Айхан знов перевірив чи ніхто не підслуховує нас і зробив ще один крок до мене.

– Чи може тітка Омана маніпулювати почуттями інших? – сміливо запитую у нього. – Я не хочу нікого образити, але те що я почула вночі схоже на маніпуляцію, якщо ти розумієш про що я говорю.

– Не зовсім.

– Я не думаю, що ти розповіси все Дамілю, тому що вірю в те, що ти дійсно хороший друг. Тітка Омана не хоче, щоб Даміль розмовляв з моїм дядьком Муратом і чув його правду. Вона була геть іншою людиною, коли примушувала тітку Шахзоду переконати Даміля відмовитись від зустрічі. Вона здавалась мені, – я задумалась, підбираючи слова,

– Іншою. – втрутився Айхан. Я кивнула. – Дякую, що попередила мене, Лавіка. Та дозволь мені самому підтримувати Даміля в його рішенні. Я обіцяю, що він зустрінеться з твоїм дядьком.

– Добре.

Айхан кивнув мені і залишив кімнату.

 

Я не знаходила собі місця, відраховуючи хвилини до зустрічі зі своїми рідними. І коли мене покликали спуститись вниз до кімнати, в якій проходила зустріч, то зірвалась з місця як шалена. Пройшовши біля гостинної, я побачила знайомі і не зовсім обличчя: там були родичі Оразових і чоловіки у чорних костюмах, які чимось нагадували військових, або мені так здалось.

Увійшовши до просторої кімнати, що нагадувала бібліотеку чи робочий кабінет, я зустрілась поглядом з Дамілем. Він був блідий та похмурий, і коли наші погляди зустрілись, швидко відвів очі, а я не змогла. Він сидів поряд з Айханом та двома поважними чоловіками, яких я ніколи не бачила.

Тітка Шахзода та Ілай сиділи позаду усіх разом з кількома чоловіками родини Оразових, імен яких я не могла б пригадати, якби і захотіла цього. Зупинившись біля стіни навпроти диванів, на яких сидів Даміль, я застигла на місці і напружено очікувала, коли у кімнаті з’являться ті, на кого усі так чекають.

За кілька хвилин у дверях застигла постать старого чоловіка, який суровим поглядом оглянув усіх присутніх і відкашлявшись, запросив увійти прибулих гостей. Першим увійшов дядько Мурат, змусивши моє серце забитися з такою оглушливою силою, що здавалось я втрачу контроль над моєю свідомістю. Другим увійшов мій батько. А слідом за ним і Айрат. Усі мої рідні чоловіки були похмурими і мовчазними, і жоден з них не дозволяв собі подивитись в мою сторону.

Я ледь стримувалась від того бажання викрикнути: «Тату! Я тут!», яке клубилось у моїх грудях і підштовхувало мене, підбігти до нього. Та з останніх сил стримуючи себе від необдуманих дій, стисла руками плечі і відчула, як по щоках покотились сльози. Відчай був занадто сильним, щоб спокійно спостерігати за тим, як мої рідні розсідались на дивані навпроти Оразових, тому я не змогла відвести очей від батька.

Він на якусь мить перевів на мене погляд своїх очей і ледь помітним рухом вказівного пальця правої руки, дав мені знак, не турбуватись ні про що. Це був наш умовний знак, коли треба було витримати наганяй від мами, щоб я промовчала, а тато зміг би заступитись за мене і виправдати мене в її очах. Він легенько стукнув пальцем по скроні і опустив руку на коліна, і я полегшено зітхнувши, розслабила плечі і притиснулась головою до холодної стіни.

1 ... 30 31 32 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Викрадена, Наталія Савінова (SiN eVa) "