Читати книгу - "Фундація та Імперія"

– Я не можу вам цього сказати.

– Гм. Ну, я й не сподівався, що скажете. Але якщо ви очікуєте, що до вас завітає сам Мул під звуки литавр, сурм, барабанів та електричного органу – вгамуйтеся! Мул так не робить.

– Що? – майже одночасно спитали Торан і Бейта. А з кутка, де сидів, наструнчивши вуха Магніфіко, почувся радісний вигук.

– Саме так. Я сам намагався з ним сконтактувати, і провів для цього набагато ретельнішу роботу, ніж ви, двоє аматорів. Це не подіє. Цей чоловік ніколи не з’являється на публіці, не дозволяє себе фотографувати або малювати, його бачать лише найближчі соратники.

– І це пояснює ваш інтерес до нас, капітане? – засумнівався Торан.

– Ні. Насамперед йдеться про цього блазня. Він – один із небагатьох, хто бачив Мула. Мені потрібен він. Може, він стане доказом, який мені необхідний – а що саме я потребую, лише Галактика знає – щоб розбудити Фундацію.

– Її потрібно розбудити? – гостро урвала його Бейта. – Для чого? І яка роль належатиме вам, коли ви подасте сигнал тривоги – як демократичний повстанець чи як провокатор із таємної поліції?

Обличчя капітана стало жорсткішим.

– Коли вся Фундація опиниться під загрозою, мадам революціонерко, гинутимуть і демократи, і тирани. Облишмо наших тиранів, бо є набагато страшніший. А до них ще дійде черга.

– І хто ж цей страшніший тиран, про якого ви кажете? – спалахнула Бейта.

– Мул! Я трохи дізнався про нього і цього достатньо для моєї смерті. Я вже декілька разів міг би загинути, якби вчасно не втік. Хай блазень вийде з кімнати. Нам потрібно поговорити наодинці.

– Магніфіко, – сказала Бейта, вказавши жестом, і блазень залишив кімнату, не вимовивши й слова.

Голос капітана був серйозним і напруженим, і таким тихим, що Торану й Бейті довелося підійти до нього ближче.

– Мул занадто проникливий керівник – достатньо проникливий, щоб усвідомлювати, які переваги дає йому його магнетизм та харизма. Якщо він зараз здався, то має на це причини. Цією причиною має бути той факт, що особистий контакт може виявити те, що має для нього величезне значення і чого він не бажає розголошувати.

Він відмахнувся від запитань і продовжив швидше:

– Я літав туди, де він народився, і розпитував людей, що через свої знання довго не проживуть. Із них вже зараз мало хто залишився в живих. Вони пам’ятають дитину, що народилася тридцять років тому, його матір, яка померла під час пологів, і його дивну юність. Мул – не людина!

І двоє його слухачів перелякано відсахнулися. Вони не до кінця зрозуміли сказане, але загрозливий зміст цієї фрази був очевидним.

Капітан продовжив:

– Він – мутант, і як видно з його подальшої кар’єри, доволі успішний. Я не знаю, наскільки великою є його сила і чи він схожий на так звану «надлюдину» з наших фільмів, але те, що він приборкав калганського отамана, є красномовним свідченням. Хіба вам не ввижається небезпека? Чи міг Селдон врахувати у своєму плані генетичну мутацію із непередбачуваними біологічними властивостями?

Бейта повільно заговорила:

– Я в це не вірю. Це якийсь заплутаний обман. Якщо Мул – надлюдина, чому тоді його люди не вбили нас, коли могли?

– Я вже сказав вам, що не знаю про ступінь його мутації. Він може уникати конфлікту з Фундацією і, мабуть, тримається осторонь від провокацій, доки не прийде слушний час. А тепер дозвольте мені поговорити з блазнем.

Капітан глянув на Магніфіко, який увесь тремтів, очевидно, не довіряючи цьому величезному, суворому чоловіку, який зараз дивився на нього.

Капітан почав повільно:

– Ти бачив Мула на власні очі?

– Бачив, і дуже добре, шановний сер. І на власній шкірі відчув, яка важка його рука.

– Не сумніваюся. Можеш його описати?

– Мені страшно його згадувати, сер. У нього могутнє тіло. Навіть ви виглядали б порівняно з ним миршавим. Його волосся палає малиновим кольором. Якби я якомога напружився, то не зміг би зрушити його руку навіть на товщину волосини. – Магніфіко був таким худющим, що, здавалося, от-от впаде й зникне у лабіринті власних рук та ніг. – Часто, щоб потішити своїх генералів або себе, він тримав мене на страшній висоті, вхопивши за ремінець одним пальцем, поки я читав якісь вірші. Лише після двадцятого вірша – усі я мав скласти сам, подбавши про досконалу риму – мене ставили на землю, а якщо я збивався, то це тривало знову. Це людина непереборної сили, шановний сер, і цю силу він використовує нещадно, а його очей, шановний сер, ніхто не бачив.

– Що? Повтори, що ти сказав!

– Він носить окуляри, шановний сер, доволі незвичні. Подейкують, що вони непрозорі, а бачить він завдяки потужній магії, що перевершує людські сили. Я чув, – і його голос став тихим і загадковим, – що поглянути йому в очі означає побачити смерть, що він вбиває своїм поглядом, шановний сер.

Магніфіко швидко переводив очі з одного обличчя на інше. Він затремтів.

– Це правда. Присягаюся своїм життям, це щира правда.

Бейта глибоко зітхнула.

– Схоже, ви маєте рацію, капітане. Ви хочете самі взятися за справу?

– Поміркуймо, як розгортатимуться події. Ви ж тут нікому й нічого не зобов’язані? Верхній бар’єр ангара вільний?

– Я можу відлетіти будь-коли.

– Тоді летіть. Можливо, Мул не захоче конфліктувати з Фундацією, але він візьме на себе страшний ризик, якщо дозволить Магніфіко втекти. Саме цим можна пояснити той галас, що здійнявся навколо цього бідолахи. Тому нагорі на вас можуть чекати зорельоти. Бо якщо ви зникнете у космосі, кому тоді пришиють цей злочин?

– Ви маєте рацію, – холодно погодився Торан.

– Але у вас є силове поле і ваш корабель швидший за все, що в них є, тому щойно ви залишите атмосферу, зробіть коло на нейтральній швидкості, перебравшись до іншої півкулі, а тоді проривайтеся вперед на максимальному прискоренні.

– Гаразд, – сухо сказала Бейта, – а що буде тоді, коли ми повернемося на Фундацію, капітане?

– Ну, там ви будете громадянами Калгана, які лише допомогли мені, чи не так? Про інше я нічого не знаю, правда ж?

Ніхто йому нічого не відповів. Торан повернувся до панелі управління. Корабель ледь помітно нахилився.

Коли Торан залишив Калган достатньо далеко позаду, щоб