Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Її стрункі ноги та вразливі на вигляд босі ступні визирають з-під ніжно хвилястого краю білої сукні. Несамовиті порізи та рани псують обтягнутий торс сукні, руки та груди дівчини, перетворюючи шкіру та тканину на стрічки, але, як не дивно, крові мало.

Нігті на її пальцях ніг посиніли. Її тонке світле волосся ширяє хмарою навколо її голови, а опуклі очі відкриті й незрячі, покриті смертю і крихітними кристалами. Її рука стиснута на горлі, пальці затиснуті всередині… на чомусь.

Золото, заховане глибоко в її замерзлій шкірі, підморгує на світлі, і я продовжую його лінію. Намисто, більше схоже на ланцюжок, на її шиї, з петлею над латунним світильником на стіні над ліжком, утримує її на місці. Вона висить або висіла би, якби була гравітація. Ключ — важкий, металевий і вже знайомої форми — коливається на дальньому кінці ланцюжка, біля світильника. Кінчики її пальців залишаються затисненими в ланцюжку, ніби вона передумала в останню хвилину або ніби хотіла бути впевненою, що це втримається.

Прокляття.

Я на мить стискаю очі, але зображення висить за темними повіками. Її рот ворушиться, намагаючись говорити, пальці ворушять горлом, намагаючись отримати повітря.

Ні, нічого з цього. Я миттєво відкриваю очі, натомість зосереджуючись на килимі — кремово-коричневому ромбовидному візерунку.

«Це Кетті Данліві», — тихо каже Нісус. «Її сестра, Опал, в атріумі».

Опал з приклеєним до її руки ножем?

«Що…» — прохрипів Кейн. Потім прочищає горло і намагається знову. “Що тут сталося?”

«Я не знаю», — каже Нісус тремтячим голосом. «Я…»

«Вона вже була мертва», — повільно кажу я, складаючи шматки докупи та дивлячись на неї, щоб підтвердити свою теорію. «Тому немає крові. Хтось порізав її ножем після того, як вона померла». Після того, як вона повісилася або хтось інший її повісив. Я вважаю, що це неможливо знати напевно.

Але йти за кимось із таким ножем, коли він уже мертвий? Це лють, як надмірна, так і особиста.

Невже сестра її так ненавиділа?

Я дивлюся на обличчя Кеті, навіть не знаючи, що я шукаю. Однак цього разу я помічаю червоні паралельні лінії, вигравірувані на її обличчі, над бровами та трохи нижче нижніх повік.

«Нісус, ти бачиш це?» — питаю, примружившись. Можливо, це лопнули судини або початок гниття. Це могло бути залежно від того, як довго після цього трапилося тепло та повітря. Але лінії такі точні …

“Що саме?” питає він, незручно. «Відео з камери вашого шолома не такої високої роздільній здатності, і я, е-е… ніби…»

Він не хоче вивчати її так уважно. Я не звинувачую його. Але, незважаючи на все, що ми знаємо або припускаємо, я все ще шукаю відповіді щодо того, що сталося і як.

Я відштовхуюся від половини стіни, щоб підійти ближче, щоб побачити краще. На жаль, я не хапаюся за край ліжка, і стикаюся з її ногами, які тривожно тверді, якими не повинна бути людська плоть.

Її замерзле тіло бовтається і зсувається на ланцюзі від зіткнення, і мимовільне здригання проймає мене в костюмі. Але мені вдається схопитися за тумбочку, і ось я майже віч-на-віч з Кетті.

Зблизька пошкодження її шиї ще жахливіші. Намисто виглядає як дріт, що прорізає м’яку глину.

Однак її обличчя… Справді, лінії на її шкірі — це тонкі криваві рани на її шкірі. Її очі відкриті, тому неможливо точно сказати, але я припускаю, що рани безперервні від надбрівних дуг, через повіки, та вниз. «Мені здається, хтось намагався видерти їй очі». Ісусе, невже її сестра?

«Клер», — каже Кейн позаду мене. «Її рука».

Автоматично я дивлюся на пальці, обмотані ланцюжком на її шиї, але потім бачу те, що помітив Кейн: на іншій руці, на тій, що м’яко ширяє збоку, її наманікюрені нігті зламані й обірвані, а кінчики пальців закривавлені.

«Ви думаєте, що вона це зробила сама?» — питаю з недовірою. «Навіщо їй дерти собі очі?» Особливо, якщо вона вже збиралася повіситися.

«Я не знаю», — каже Кейн із напругою в голосі.

«О, Кеті», — скрушно каже Нісус. «Вона завжди була кращою».

Його печаль змушує мене почуватися трохи менш жахливо щодо наступної частини нашого завдання. Принаймні хтось тут знає її — начебто — і дбає про її конкретну долю, крім загальної скорботи про втрату життя.

Намагаючись не надто пильно дивитися на саму Кетті, я оглядаю петлі ланцюжка над латунним приладдям. Звільнити її від нього буде практично неможливо. Мабуть, щоб досягти успіху, потрібна була надзвичайна рішучість. Або крайній відчай.

Зняти світильник зі стіни буде найпростішим способом.

Я обережно знаходжу гвинти та відкручую їх викруткою, доки все пристосування не відходить. Від’єднавши його від дротів позаду, я хапаюся за нього, перш ніж світильник встигає відплисти, мої пальці в рукавичці стискаються навколо однієї з латунних опор зі старомодною лампочкою на кінці. Звичайно, це не справжня лампа розжарювання, а лише зроблена так, щоб виглядати, як колись виглядало полум’я. Відтворення дорогої, марнотратної технології просто заради ексклюзивної атмосфери, за яку були готові заплатити певні пасажири. Щоб показати, що вони можуть за це заплатити.

Глибоко вдихнувши, міцно стиснувши руку на світильнику, я відштовхуюся від тумбочки до дверей. Кеті пливе позаду мене, як непристойна повітряна кулька на нитці.

Коли я мушу схопитися за двері, щоб переконатися, що ми обидва проліземо, її тіло стикається з моїм, і її тверда, непроникна маса врізається прямо в мене. Лише моя міцна хватка за дерев’яну дверну коробку не дає мені вилетіти в коридор, обплутаною Кеті та ланцюжком на її шиї.

«Познач двері», — кажу я Кейну крізь зціплені зуби, тому що йому потрібно більше зусиль, ніж я думала, щоб утриматися від крику.

Потім я тягнуу Кетті до атріуму. Принаймні вона буде зі своєю сестрою тут, за дверима перегородки. Хоча, здається, жодна з них була би цьому не рада.

Коли я повертаюся, Кейн намалював дві X на дверях червоною стрічцкою, яку ми використовуємо, щоб позначити потенційні проблемні зони на маяках.

Я запитально дивлюсь на нього. Він чекає з ключем біля наступного номера. «Чому два?»

«Так ми знатимемо, що ми обшукали його, і чи був номер… зайнятий», — кривиться він.

Цей номер і наступний порожні. Ми з Кейном ретельно все обшукуємо, про всяк випадок. Перевірка душу та шаф.

У третьому нічого шукати не потрібно. Літній чоловік з сивою бородою та набагато молодша жінка, з блискучим темним волоссям, що розвівається навколо її обличчя, відпочивають разом на ліжку, виглядаючи настільки спокійно, що майже можна проігнорувати той факт, що вони ширяють на кілька дюймів над матрацом. І що їхні зап’ястки прив’язані до ручок на тумбочках з обох боків