Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Кімната охайна, чиста, за винятком них двох і склянки з водою, що обертається в повітрі разом з кількома маленькими білими пакетами. Я виймаю один з повітря, коли він проноситься повз мене.

— Снодійне, — кажу я. «Схоже, з MedBay Аврори».

Але Кейн не слухає, його увага прикута до пари на ліжку, а точніше до чоловіка. «Мені здається, це Ендрю Дейвіс», — категорично каже Кейн. «Він виглядає… як ті зображення, які я пам’ятаю».

«І, мабуть, це не його дружина», — кажу я.

«Імовірно».

Довгий час він більше нічого не говорить. Не щодня ви зустрічаєте когось, ким захоплювалися, завмерлого (в цьому випадку буквально) в останні хвилини свого життя.

«Вибач», — кажу я.

Він хитає головою. «Чому вони зв’язали себе?»

«Гравітація», — починаю я.

«Ні, дивися». Він показує на їхні зап’ястя, подряпані та закривавлені. «У якийсь момент вони намагалися звільнитися».

На жаль, це ще один сценарій, який не має сенсу і, швидше за все, не буде мати, без додаткової інформації.

«Чи пощастило з корабельним журналом чи його залишками?» — запитую я у Веллера.

«Негативно», — відповідає він. “Він стертий. Це має бути свідома дія».

“І?” запитую я.

Втручається Ніксус, начебто дзижчить. «Зазвичай, якщо у файлі є пошкодження, ми побачимо докази цього». На задньому плані я чую, як Лурдес бурмоче щось до нього, поки вони працюють. «Але це може бути частиною більшої втрати даних. Мені доведеться перевірити, коли я буду на борту».

У ванній кімнаті сусіднього номера жінка замерзла у шматку води біля стелі, яка колись була у ванні. Важко зрозуміти, чи вона потонула, коли вимкнувся генератор гравітації, чи на той момент вона вже була мертва. Хоча вираз її обличчя, який завжди був здивованим, змушує мене повірити, що це було перше.

«Це шведська принцеса Маргарета», — тихо каже Нісус.

Золотий кран на раковині навпроти неї привертає мою увагу, і вкорінена туга сильно вражає. Насправді він і менший, і драматичніший. Золоті відблиски в наших вогнях шолома, назва Аврора, вирізьблена темними закрученими літерами з обох боків. Це викликає дивне відчуття зміщення в моєму мозку. Ніби це не може бути справжнім. І я знову бачу галюцинацію.

Але, можливо, це лише через мертву принцесу, яка плаває в кутку.

І все ж перед спокусою відкрутити кріплення і забрати кран з собою важко встояти. Але я справляюся.

Ще через кілька дверей двоє чоловіків у піжамах, здається, забивали один одного до смерті будь-чим, що не було прикручене, включно з тим, що, здається, було частиною камерного обладнання Данліві, померши лише в кількох дюймах один від одного в номері, ймовірно, від втрати крові. Нісус змушує мене схопити відеообладнання та будь-який пристрій, який виглядає так, ніби на ньому може бути відзнятий матеріал, і відтягнути все це в зал.

Як не дивно, жоден із чоловіків не має нічого спільного з шоу, враховуючи, що один колишній професійний баскетболіст, а інший старіюча кінозірка.

Я не впізнаю баскетболіста — Ентоні Лайтфута, за словами Кейна.

«Лайтфут, можливо, був пов’язаний з кимось з Данліві, а може й ні», — вигукує Нісус. «Це ніби таємне відео про секс».

Я здригаюся. «Так, я зрозуміла, Най».

«Але це ніколи не було підтверджене», — додає Нісус. Зібране відеообладнання в, імовірно, кімнаті Лайтфута, здається, вказує на якийсь зв’язок.

Але актором був Джейсен Вайман, найбільш знайомий мені за роллю закоханого дідуся в дитячому фантастичному пригодницькому фільмі «Замок Рорк». Він був відомий своїми серцеїдними блакитними очима та хтивою посмішкою приблизно за три десятиліття до того.

Сюрреалістично бачити його тут, і те, що залишилося від його знаменитого обличчя, яке незряче дивиться на всю кімнату.

У сусідньому номері худорлявий хлопець у формі екіпажу ховається в шафі, ймовірно, під купою хутра, яка зараз плаває навколо нього, в оточенні невеликого запасу їжі. Його руки й ноги стискаються навколо тіла, ніби це допоможе від холоду.

Ми зустрічаємо ще одну відому актрису, двох всесвітньо відомих спортсменів (футболіст і гольфіст) та їхніх дружин, модель, яку я впізнаю з реклами парфумів, і ще кількох членів королівської сім’ї з різних країн, це від Нісуса.

Загалом менше половини люксів… були зайняті. Але смерті однакові: самогубство, вбивство, смерть від якогось впливу. Знову і знову.

Кімната екстренної бригади навпроти мостика порожня і майже нічим не вражає. Простирадла на одному з чотирьох матраців відсунуті назад і плавають, але інші ліжка все ще затягнуті. Подібним чином одна з металевих шафок у підніжжі кожної ліжка відкрита на дюйм або два. Коли Кейн відкриває одну, щоб зазирнути всередину, це випадковий набір особистих речей. Змінна білизна, гребінець, набір для гоління тощо.

Замкнені двері на дальній стіні розкривають пайки та воду, які акуратно зберігаються на полицях, здавалося б недоторканими.

Усе це підтверджує мою теорію про те, що все, що сталося, сталося швидко. І, виходячи зі смертей, які ми бачили, жорстоко.

Це може допомогти пояснити, чому ми пропускаємо останнього пасажира. По-перше.

Ми знову на середині лівого борту і кидаємо останній побіжний погляд на очищені кімнати, коли Кейн зупиняє мене в одній із них. «Почекай. Ти це бачиш?»

Він показує на ліжко перед нами.

Спочатку я не бачу нічого, що не бачила раніше. Над ліжком ширяють подушки та пом’ята біла ковдра. Але потім я опускаю погляд.

«Це…» – починає він.

«Так», — категорично кажу я.

Пальці ледве стирчать з-під укриття ліжка. Імовірно, прикріплені до руки і, можливо, до цілої людини. Прокляття.

Я відштовхуюсь до краю ліжка, хапаюся за щось, щоб врівноважитися, і вдихаю. Хто б це не був, він давно помер. Вони не можуть зробити мені боляче.

Я нахиляюся, щоб посвітити під ліжком, щоб побачити, з чим ми маємо справу.

І вона дивиться прямо на мене. Або дивилася би, якби в неї були очі. Місце, де вони повинні знаходитися, - рівна біла смужка. Ніби їх хтось просто стер.

Я смикаюся назад.

«Клер?» Кейн хапається за мене, щоб не дати моєму імпульсу віднести мене назад.

«З вами все гаразд, ТЛ?» — запитує Нісус. «Ваші життєві показники…»

«Все добре», — видихаю я. “Зі мною все гаразд. Просто… це мене здивувало». Немає нічого подібного до того, як зазирнути під ліжко й отримати обличчя, повне кошмарів.

«Вона… з нею щось не так», — кажу я, важко дихаючи.

«Стежте за своїм киснем», — каже Нісус.

Я киваю, але не можу сповільнити дихання. Моє серце гримить, кров шумить у вухах.

«Почекай, дозволь мені», — каже Кейн.

Він обходить мене, наближаючись до ліжка, а потім обережно смикає задерев’янілі пальці.

Мені важко не заплющити очі. Але мені потрібно побачити. Зрозуміти.

За мить вона звільняється, плавно вислизаючи з-під ліжка.

Ця жінка, ким би вона