Читати книгу - "Мертва тиша, Барнс С. А."

Видихаю. «У неї пов’язка на очах».

Вузька смуга білої тканини так щільно обмотана навколо її голови, що шкіра згортається по краях. Ось що створило у мене враження, що її очі зникли.

«Ох, — видихає Нісус.

«Вона ховалася», — каже Кейн.

«Мабуть, від того, хто завдав їй болю». Моє дихання повільно нормалізується. — Але чому вона не зняла пов’язку з очей?

«Клер». Кейн вказує. «Подивіться на її вуха». Він звучить похмуро.

З-під тупого зрізу її темного волосся стирчать білі нитки та рвані пасма. Кінці тієї самої білої тканини запхані в її вуха. Якісь імпровізовані затички для вух.

Якщо хтось інший закривав їй очі та вуха, чому вона не прибрала ці речі перед тим, як залізти під ліжко, щоб дати собі кращий шанс побачити або почути наближення своїх нападників?

Хіба що вона зробила це сама. Я здригаюся.

«Давайте покладемо її разом з іншими», — каже Кейн.

Ми обережно тягнемо її до освітленого атріуму. Я тягну з собою ковдру.

«Комусь потрібно буде багато чого пояснити», — бурмоче Кейн після того, як обережно відпускає її біля інших. «Це буде велика новина».

“Так”, кажу я. Але коли я намагаюся накинути на неї ковдру — це надзвичайно важко без сили тяжіння — мій погляд перехоплює перший офіцер Уоллес, який лежить… пливе поруч. Ми перенесли його разом із капітаном деякий час тому. Але тут, унизу, у світлі, під таким кутом …

Веллер правий; ліва частина його голови майже зникла, жахливий безлад вихідної рани. Але інше його вухо все ще неушкоджене, і всередині нього несподіваний спалах кольору. Яскраво-оранжевий. Зрозуміло, що це не кров, чи кістка чи мозок.

Я примружую очі на його останки, намагаючись зрозуміти, що я бачу. «Кейн, ти…»

Але його рука міцно стискає мою руку, занадто міцно, і його дихання перехоплює чутно через мікрофон у його шоломі.

“Що не так?” я дивлюсь на нього. Його погляд прикутий до темного коридору через атріум. Не того, яким ми прийшли; інший веде до кімнат для гостей нижчого рівня. Але я не бачу у ньому нічого страшного. Або, принаймні, більш тривожного, ніж те, що було тут весь час.

«Мені здалося, що я щось бачив…» Він хитає головою, відпускаючи мою руку. “Не зважай.”

Але адреналін, що прокинувся в мені знову, навряд чи так легко засинає. «Ні», — твердо кажу я. “Скажи мені це.”

“Нічого.”

Але я чекаю, і зрештою він продовжує. «Мені здалося, що я бачу когось на краю коридору, хто спостерігає за нами».

Настороженість переходить у явний, чистий сплеск паніки. «Веллер, ти зчитуєш інший корабель?» Оскільки ЛІНА у вантажному відсіку, ми сліпі та в пастці. Якщо якась рятувальна команда піднялася на абордаж іншим шляхом — прорізавши десь дірку в корпусі — у нас великі проблеми.

Ніякої відповіді.

«Веллер?» Повторюю я, підвищуючи голос.

«Це неважливо, Веллер», — каже Кейн. У той же час Веллер нарешті відповідає розсіяним: «Так, що?»

Я здивовано дивлюся на Кейна.

«Прийміть спільне рішення», — каже Веллер. «Деякі з нас намагаються тут працювати».

«Це не обов’язково», — каже мені Кейн, і навіть крізь лицьову панель я бачу його засмучення.

«Ти не можеш цього знати», — заперечую я. «А перед тим, як ми…»

«Можу», — каже він, явно намагаючись стримати своє розчарування. «Тому що це був не хтось у костюмі з навколишнього середовища. Просто дехто особистий. Що неможливо». Він трясе головою, рухи мінімальні з обмеженням його костюма та шолома. «Мабуть, це вплинуло на мене більше, ніж я думав».

Що більш ніж зрозуміло. І він роздратований на себе, але впевнений у цьому.

І все ж я не можу позбутися неприємного відчуття, що він щось приховує.

“Все добре?” — обережно запитує Лурдес.

«Так», — відповідає Кейн, перш ніж я встигаю щось сказати. «Ми в порядку».

«Я думаю, що ми з Нісусом маємо те, що нам потрібне для оновлення», — каже Лурдес.

«А я вже зібрався», — додає Нісус, і в його голосі чітко чується запал.

Я дивлюся на пасажирів, яких ми перетягнули до атріуму, які м’яко підстрибують на різній висоті над землею. Вони виглядають як насіння на вітерці перед тим, як приземлитися, і дати жахливі плоди. «Я думаю, що ми готові настільки, наскільки можемо бути готові. Веллер, який твій статус?»

Я очікую, що доведеться йому знову підказувати, але його відповідь приходить негайно у вигляді зітхання.

«Повітря чисте, без відомих забруднюючих речовин», — каже Веллер. «Це небезпечно, коли мова йде про невідомі забруднювачі, але, наскільки судно може судити, нам безпечно дихати тут, коли ми налаштуємо навколишнє середовище в нашій рятувальній шлюпці».

“Але?” Я підказую, бо відчуваю, що це наближається. І тому, що він нічого не сказав про двигуни.

«Але у нас інша проблема», — похмуро підтверджує Веллер. «Ви з Беренсом повинні прийти на місток».

13

«Первинна навігаційна плата підсмажена. Вторинна теж. Вся установка погана. Ймовірно, опромінення або електрична активність після двох десятиліть сонячних спалахів. Можливо, і те, і інше, — каже Кейн, його голова все ще застрягла у відкритій панелі блоку керування навігацією.

Нісус входить, консультуючи Кейна з ЛІНИ. «Ви бачите пошкодження, як від вибуху?»

«Так, я зрозумів», — каже Кейн. «Почекай». Він обережно виходить, маневр ускладнюється його шоломом і костюмом. Він звик повзати всередині ЛІНИ без того й іншого.

“Що це означає?” — запитую Кейна.

«Це означає, що у нас завелися двигуни, але ми не можемо летіти», — каже Веллер, звучаючи явно похмуро.

Я дивлюся на Кейна. На мій подив, він киває.

«Без навігаційної установки ми не зможемо керувати польотом», — каже він.

«Кермо від’єднане, ТЛ, і немає автопілота, тому що корабель не може визначити, де він знаходиться в космосі», — додає Веллер занадто терплячим тоном.

Як це не соромно, для мене це має більше сенсу, ніж технічне пояснення.

«Гаразд, і що тепер?» запитую я.

«У них десь на борту можуть бути запасні частини», — каже Кейн. «Але немає гарантії, що вони в кращому стані».

«Якщо навіть ми зможемо їх знайти», — додаю я.

«Точно».

«Ми можемо витягнути навігатор з ЛІНИ та з’єднання, щоб підключити його», — каже Нісус. «Це обхідний шлях, але ми можемо змусити його робити те, що нам потрібно».

Кейн випрямляється, тримаючись рукою за кут контрольної панелі, щоб керувати своїм рухом. Чим швидше ми зможемо увімкнути гравітацію, тим краще. Але ми не можемо запустити генератор сили тяжіння в рятувальній шлюпці та системи навколишнього середовища, не зачинивши двері перегородки, і я не хочу цього робити, доки не переконаюся, що ми не замкнемо себе в мертвому кораблі.

«Проблема в тому… — починає Кейн.

«Якщо