Читати книгу - "Хеві Метал, Олександр Аркадійович Сидоренко"

Ваня не питав, але дійшов такого висновку: мабуть, на початку кар’єри Кєша з Масіком з даху слідкували за своїми закладками, а потім, коли бізнес розширився, лишилися тут, бо звикли. Так на студіях зберігають старі лампові прилади — нехай будуть, старе завжди гріє краще. 

Ваня навіть не знав, який з-поміж усіх наркотегів, якими було обмальовано все навколо, належав їхньому маленькому синдикату. Та й навіщо, якщо дилер тебе любить, поважає й підігріває кращими сортами Марії Іванівни? 

Кєша дістав з-під великого шкіряного крісла власний г’юмідор та надибав у тамтешньому безладді маленький пластиковий пакетик. Вицупив його, повернув ящичок на місце, тоді замотиляв пакетиком у повітрі. «Біг-бада-бум», — урочисто оголосив він, наче йшлося про щойно винайдені ліки проти смерті, хоча, в певному сенсі, так і було. 

— Натура, Амстердам, — додав він і широким жестом запросив Ваню сісти на гостьовий диванчик під стіною башти техповерху, а тоді розпочав звичний ритуал: обережно розкрив пакетик, висипав трохи на долоню, понюхав та почав розминати. 

— Ану-ка, гугл, — сказав Кєша, задоволено поглядаючи на Ваню, який мовчки спостерігав за таїнством. 

— Що? 

— Гугл открой. 

Ваня здивувався, але дістав телефон та викликав пошукову стрічку. 

— Братан, нажми на мікрофончик, — тримав інтригу Кєша, хитро посміхався та наминав трубочку. 

Ваня так і зробив, а тоді розвернув телефон екраном до Кєши. Той зібрався було промовити свій пошуковий запит, як на вулиці заревіла сирена. 

— Тіхо, блядь, — скривився на сирену Кєша, тоді кивнув — мовляв, повтори. Довелося знову натискати на мікрофон й розгортати тріснутий екран до начальника штабу. 

— Jonathan Davis, — прокричав той. — What It Is! Й додав: — І бистро, блядь, — і так заразно засміявся, що навіть горлиці зірвалися й полетіли звідси. Гугл видав результат, Ваня любив мелодійні речі «Корнів» і щиро хотів почути, що ж там за свіжина під’їхала, але Кєші й цього було мало. 

— Стой, — закричав він, і Масік позаду цикнув, даючи зрозуміти, що це вже занадто. 

— Сначала на, — Кєша простягнув трубочку й дістав круту п’єзозапальничку. Ваня підійшов, узяв дарунок і подумав, що життя не таке вже й погане, якщо поруч є люди, які щиро люблять музику й мають трохи супутніх товарів. Він затягнувся, повторив й повернув трубочку господарю — з незнайомими сортами треба бути обережним, бо отак хапанеш необачно чогось генетично модифікованого і в натурі трапиться біг-бада-бум. 

— А теперь мгновенно ету штучку, — Кєша взяв зі столика та простягнув йому великі червоні бездротові «Бітси». Поки Ваня їх конектив з телефоном, перша хвиля підійнялася з легень й м’яко торкнулася голови. Бууух. Ваня щиро усміхнувся сонцю, Кєші, даху та всьому людству, не думаючи ані про неідеальність усмішки, ані про Лапу, ані про Мар’яну зі Степаном. 

Він надів навушники й запустив ютубний лінк. Вичекав кілька секунд реклами швидких кредитів (як добре бути дебілом) й ось воно — залунали цілком тривіальні фортепіанні акорди, а потім… Десь на середині пісні він вже розумів, що слухатиме її знову. І знову. Ваня зробив великі очі, вказуючи Кєші, що йому дуже подобається, той задоволено відкинувся в кріслі, показуючи руками — слухай, слухай, слухай спокійно, тут всі свої. 

Треба буде порадити цю пісню Кохану — Ваня запустив трек знову, перервавши рекламу піратського онлайн-казино, й пішов далі по даху. Й коли Девіс пішов угору, діставши ля першої октави, Ваня вже танцював. Кружляв, розставивши руки, наче Ексл Роуз в кліпі «Don’t Cry», й не хотів зупинятися. Про що Девіс співає? Що означає фраза «What It Is»? «Що це таке?» Ні, мабуть, ні, таки щось інше, бо було б «What Is It?». 

Трушин свого часу клюнув на Ваніну вимову — оскільки керівниця хору, Віолетта Макарівна, любила блюзи, він з дитинства співав англійською. Не розумів про що, проте постійно, тому здавалося, що англійська в нього чудова. За все життя часу на вивчення мови чомусь так і не знайшлося, проте акценту в нього майже не відчувалося, що зауважили всі судді «Таланту». Й тепер він швидко підхопив текст приспіву, добудовував Девісу інтервали, співав і кружляв, кружляв, кружляв. 

Кайф обламав телефон. Спочатку декілька разів його набирали з незнайомого номера. Банк, мабуть, прокинувся й точить ножі. Збивав усі виклики, прослухав пісню ще раз, майже до кінця, як тут намалювалася Іра-адміністраторка й довелося відповісти на дзвінок. Іра швиденько нагадала, що сьогодні знімаємо похорон, перепросила, що не зможе прислати машину, й наголосила на тому, щоби Іван вдягнув щось темне й лаконічне. Ха, ніби в нього є щось яскраве та барвисте. Ха. Ха. Ха. 

Пушери спостерігали за ним зі штабу і посміювались — у кожного свій кайф, і порядному дилеру завжди приємно, коли його товар йде на користь. 

— Вещь? — одразу про все спитав Кєша, беручи навушники й протираючи їх вологою серветкою. 

— Вещь, — одразу з усім погодився Ваня й повернувся на гостьовий диванчик — ще кілька хвилин можна й посидіти, кава почекає. 

Знову загула сирена, стривожений Масік підвівся, узяв зі стола бінокль й почав роздивлятися вулицю. 

— Слишал? — спитав він і повільно огланув панораму зліва направо. 

— Сирену? Так. 

— Нє, про маньяка, — обізвався Масік, не відводячи погляд від двору. 

— Ні. А що за маніяк? У нас?! 

— Угу, — Кєша поклав навушники на стіл й скривився, змахуючи звідти чи то пил, чи то попіл. — Завьолся, сука, трєтій случай. А шо, радіо-Юра тєбє єщьо нє доложил? 

До речі, вперше яскраве прізвисько дворового глашатая Ваня почув саме тут. Можливо, Кєша й придумав називати Юру Радіо-Юрою — в нього траплялися напади подібного креативу. 

— Ні. Я його вчора бачив зранку, нічого не казав. 

— Старєєт додік. Такіє новості упускаєт. 

Кєша розповів про те, що було відомо: вчора вночі стався вже третій випадок, у посадці, що ліворуч від новобудови, ховався чоловік, який затягував одиноких жінок та дівчат у кущі, де намагався ґвалтувати. Ніби жодного разу в нього не вдалося, але люди злякані, збираються організувати громадські патрулі