Читати книгу - "Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна"

— він показав на порожню очницю обрубком руки й здоровою простягнув їй

дошку, розмальовану білим і чорним. На ній лежав мішечок із круглими

камінцями. Амага впізнала гру. Це була варварська забавка, якої її навчила мати.

На дошці було вирізано дев’ять лунок, у кожній лежало по дев’ять камінців —

коргоолів. Шляхом обрахунків гравець мав захопити всі камінці супротивника.

На човні вона показала правила Таргу. Гра потребувала вміння рахувати й

зосереджуватися, але він на диво швидко її опанував.

Наступного дня вони почали змагатися в тогуз коргоол. І того ж дня вона

вперше подумки звернулася до Діви: «Якщо ти існуєш, якщо чуєш, прийди.

Доведи, що це твоя лють, а не Таврополина. Покажи свою міць. Допоможи

врятувати Тарга».

***

За теплою осінню прийшла зима. Амага ще ніколи не відчувала такого

холоду. Зранку землю застелила тонка біла пелена. А одного дня з неба

посипався попіл. Він був прозорим і невагомим, танув на долоні. Тавропола

сказала, що то сніг.

Поселяни почали копати ями. Заривали мертвих. Фоант супив брови.

Свіжих голів біля дому Діви вже не з’являлося. Жриці було байдуже. Тавропола

знала, що її життя добігає кінця. Діва забере всіх.

Завдяки служці Амага навчилася розуміти дикунів. Жінка, яка

продовжувала приносити кобиляче молоко й коріння, сказала, що Тарг живий.

Його тримають у ямі біля будинку Фоанта, добре годують і розказують історію

племені. Він не плаче й усім задоволений. Амагу взяла гіркота: вона сушить

голову, як врятувати брата, а його готують стати племінним шаманом чи вождем.

В один із найхолодніших днів, коли вона здригалася у своїй келії, коли

навіть звірячі шкури не допомагали зберегти тепло, Понт змилостивився. На

їхній берег викинуло човна з нещасними рибалками. Діва отримала свіжу кров.

А Тавропола — довгоочікуваний доказ того, що Амага стала жінкою. Дівчина

вкрала трохи крові з жертовника й показала жриці багряну пляму на хітоні.

Тавропола понюхала пляму й недовірливо скривила носа. Зморшки

розбіглися по старому обличчю, як тріщини по замерзлій воді, але Амага не

відвела погляду. Зрештою, якщо їй судилося стати жрицею Діви, то вона

заслуговує на краплю жертовного дарунка.

Уночі по неї прийшов Сакатево. У тінях олійного факела він здавався

огидним фавном. Шкіру Амаги вкрили сироти. А раптом її обман відкрився і

жриця вирішила, що вона негідна? Тоді в Амаги один шлях: її голова опиниться

на палі, а кров потрапить до колодязя Діви. Дівчина підвелася з тюфяка. Ноги

тремтіли від слабкості.

— Куди ти мене ведеш?

— Хрісні лікно, — прошепотів кривий і торкнувся западинки на впалих

грудях. Темні очі дивно блиснули.

Сакатево привів її до великої зали, яку заливало бліде сяйво місяця. Плита

з Лона Діви була відкинута. Тавропола божевільно водила очима. Амага згадала

ніч батькової смерті й побачила блиск ножа, захованого в складках гіматрія

жриці. Рука служки зімкнулася на передпліччі дівчини. Амага зціпила зуби.

Жриця занадто самовпевнена, якщо думає, що вони вдвох зможуть її подолати.

— Ти мені збрехала. Про це сказала Діва.

— Я їй потрібна! — Амага зробила відчайдушну спробу потягнути час.

— Ти в неї не віриш, — у голосі Таврополи проступила гіркота. Вона

підійшла до статуї й кінчиком ножа провела по тільки їй відомій впадині. — Але

дивина в тому, що ти не помиляєшся. Ти їй таки потрібна.

На нозі богині відкрилося потаємне вічко. Жриця натиснула на важіль. У

глибинах Лона заскрипіло. Служка нахилився й дістав із ями щось загорнуте в

шкіру, а потім із величезною обережністю розгорнув пакунок і передав жриці.

— Хрісні лікно.

Та простягнула обидві руки, наче збиралася обійняти дитя. Амага перевела

погляд з одного натхненного обличчя на інше й здивовано подивилася на

інкрустовану золотом колиску — хрісні лікно: «Якщо це подарунок богині, то

немає нічого дивного, що вона прикликає собі на службу божевільних».

***

Клятва стерегти Золоту Колиску Діви дала Амазі відносну свободу. Навіть

Сакатево почав дивитися на неї з повагою. У його супроводі вона почала

виходити в поселення. Зима змушувала чоловіків проводити всі дні в степу в

пошуках здобичі. Але всі спроби Амаги заговорити з жінками зазнавали невдачі.

Вони злякано ховалися. А після того, як вона простягнула дівчинці з тугим

животом засушену сливу з їхніх же підношень, стали ховати дітей, — «наче

нез’їдене богинею краще викинути, ніж віддати голодному». Але їй усе ж таки

вдалося побачити місце, де тримали Тарга, і від побаченого в неї стиснулося

горло. Це була та сама яма, де колись вони сиділи з батьком. Отже, його

готували не у вожді й не в шамани. Навіть аби пощастило, навіть аби вона

дісталася туди непоміченою, їй би забракло сил витягнути його самотужки.

— Протримайся ще трошки, я врятую, — прошепотіла Амага, вдаючи, що

повторює черговий безглуздий гімн, і зловила на собі злий погляд Таврополи.

Жриця вже кілька разів казала, щоб вона покинула думати про минуле.

— Ти присяглася Діві й Золотій Колисці забути своє минуле життя!

Як же це суперечило тому, що казав батько: «Ти маєш зробити все, щоби

Тарг жив».

Амага не сумнівалася, що жриця приставила Сакатево за нею стежити. Але

коли ти виріс під наглядом численних тітоньок, обдурити каліку нескладно. На

третій день сатурналій, коли зграя Фоанта повернулася до селища, Амага

напоїла служку молоком, настояним на зіллі Таврополи, і непоміченою вийшла з

храму.Дикуни відзначали свято по-своєму: палили вогнища, їли смердюче м’ясо

й пили забрезкле молоко кобилиць. Але, як казали тітоньки, свята для всіх

чоловіків закінчуються однаково — п’яним сном. Амага зайшла до будинку

Фоанта в найглухіший час. Уже почало світати. Навіть опівнічні