Читати книгу - "Game over, Олександр Юрійович Есаулов"

- А це звідки?

- Це з вашого кабінету, із розбитих комп’ютерів. Ми не знаємо, що там, та й однаково рознімач від ноутбука не підходять.

- Чипсете! - строго сказав ВП. — У тебе є перетворювач! Міг би розробити перехідник! Помовчіть трошки, дайте зосередитися, а то через ці події в мене мізки шкереберть стали!

ВП повернув кепку козирком назад і поклав пальці на клавіші. Через якийсь час рядки формул з екрана зникли, а з’явився малюнок двох рознімань, з’єднаних шлейфом.

- Ось і все! Перетворюємо!

Грибок огорнув блакитний туман… Чипсет із благоговінням узяв перехідник і передав його ВП.

- Чарівник…

- Який іще чарівник? Перестань розмовляти з придихом! Я тобі не Гірея! Це вона любить таким хлопцям вішати локшину на вуха, а я математик, і тут гола математика! Якби не лінувався, а працював, і ти б так зміг.

- А Шана… — несміливо підказав Рик Процесору.

- Із Шаною нічого не станеться. Нехай вона ще трошки почекає. Треба перекрити доступ Гіреї до інтерфейсу з матеріальним світом. Це зараз найважливіше. Щоб змінити коди доступу, потрібен доступ до сервера. Тут, якщо не помиляюся, мережного порту немає? Так… Потрібен радіолінк… Ну, приймально-передавальний пристрій ми створимо, це не проблема, а ось хто, як і де його в локальну комп’ютерну мережу включить? Чипсете, де в нас є включені мережні порти?

- Палац від комп’ютерної мережі відключений, значить, порт треба шукати тільки тут, у грі, і, мабуть, на п’ятому рівні, де-небудь у штабі Гіреї.

- Судячи з вашої розповіді, там уже зрозуміли, що ви ніякі не біти, і вам туди пхатися не можна.

ВП подивився на Шану, яка продовжувала дрімати на стільці.

- Ось наша єдина надія зараз.

ВП поклав пальці на клавіатуру. За кілька хвилин він тримав у руках два прилади з короткими антенами.

- Це радіолінк, підключення до комп’ютерної мережі без дротів, за допомогою радіохвиль. Єдине, що їй треба зробити, це застромити в порт це рознімач. Усього на кілька хвилин! Треба, щоб я встиг увійти в програму й змінив коди доступу.

- Але Гірея не дурна! Вона ж відразу зрозуміє, що зміна кодів і прихід Шани пов’язані між собою. Ви уявляєте, який це для неї ризик?

- А в тебе є інші пропозиції?

Рик дістав з кишені маленький пластмасовий огірочок.

- Флеш-карта. Тут записаний забійний вірус. Він зруйнує всю операційну систему на сервері Гіреї. Усі її плани накриються мідницею за секунду. Ви приготуєте все для запуску вірусу і, як тільки Шана приєднає радіолінк до мережі, надішлете подарунок. Усі її комп’ютери вирубляться, Шана буде в безпеці, бо перетворювач Гіреї не працюватиме. Усі глюки, усі страшилки на п’ятому рівні, усе зависне.

- А я? А Великий Процесор? — занепокоєно запитав Чипсет.

ВП уже зрозумів усю красу плану, запропонованого Риком.

- Мій хлопчику, нічого не бійся, Рик запропонував дуже гарний план. Зі мною нічого не трапиться, бо я підтримуюся твоїм ноутбуком, а тебе ми зараз перецифруємо на цьому перетворювачі, і ти не будеш залежати від цієї злої тітки. Твій план приймається! — ВП з повагою подивився на Рика. — Говорив я цій дурепі, що з матеріальним світом воювати не можна! Не послухалась… Ну, що ж, нехай тепер нарікає на себе! Ну, а Шана… Я тут подивився свої вінчестери, в одному знайшов потрібну програмку. Я її зроблю колишньою за дві хвилини, так що з цього боку проблем не передбачається.

Рик підійшов до стільця, на якому продовжувала дрімати бабуся, й обережно поторкав її за плече.

- Шано… Шано, прокинься!

З іншого боку підійшов ВП і погладив її по голові.

- Вставай, дівчинко, усе тепер залежить тільки від тебе.

Шана розплющила бляклі старечі очі, змахнула набіглі сльози й питально подивилася на товаришів.

- Шаночко, — присів перед нею Рик, — скажи, як ти себе почуваєш?

- Нормально, — тихо прошепотіла бабуся, — слабість тільки… — вона знову закрила очі.

- Шано, ми все придумали, залишилося зробити тільки одну справу. Тільки одну! І це можеш зробити тільки ти й тільки в такому вигляді. Більше нікому, ти мене розумієш?

Бабуся знову відкрила сумні очі.

- Розумію, — як луна, повторила вона.

- Шано, треба піти до штабу Гіреї — вона тебе шукала, тому ти пройдеш туди спокійно — і вставити в порт комп’ютерної мережі ось це.

Рик підняв і потримав перед очима бабусі радіолінк.

- Ти мене розумієш?

- Так, — тихо підтвердила дівчинка-бабуся.

- Шано, ми можемо зробити тебе колишньою хоч зараз, але тоді не буде кому встановити радіолінк. Спробуєш зробити це?

Внутрішня боротьба відбилася на старечому обличчі. Було видно, як не хоче дівчинка бути бабусею навіть зайву хвилину, та що там хвилину, зайву мить, як страшно їй у свої дванадцять років бути вісімдесятирічною.

- Так, я зроблю це, — трохи непевно сказала вона і через кілька секунд повторила, але вже твердо й спокійно: — Так, я зроблю це!

Вона вже підвелася й зібралася йти, як раптом подав голос Васла: — Це… Ви чого? Вона ж майже не бачить! Як вона порт знайде? Усі завмерли.

- Окуляри потрібні! — як завжди, поквапився Кадим.

- Не можна! Які можуть бути окуляри? Гірея відразу зрозуміє, у чому справа.

- Тоді лінзи. Контактні лінзи.

- Лінзи? Це, мабуть, піде.

Кадим, як міг, пояснив ВП, що таке контактні лінзи, — його мама носила такі.

За кілька хвилин ВП власноручно поставив Шані в очі самофокусні контактні лінзи.

- Ну, дівчинко, спробуй, як ти зараз бачиш?

- Добре…

- От і славно. Коли знайдеш вільний порт, вставиш у нього ось це, — ВП взяв у руку рознімач і показав Шані, - переконайся, що засвітилася ця зелена лампочка. Після цього рознімач має бути в мережі тридцять п’ять секунд! Тридцять п’ять і ні секунди менше, інакше вірус не встигне переписатися й усе буде даремно. Ти зрозуміла мене, дівчинко? Поки цю штуку прибери в кишеню. Якщо зустрінешся з Гіреєю,