Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Максим провів руками по обличчю, намагаючись заспокоїтися, але замість цього ще більше розлютився. Йому потрібно було щось розбити. Щось жбурнути. Виплеснути цей вир емоцій, що клекотав у ньому, як кипляча вода в закритому казані.

Він зробив крок назад.

Потім ще один.

А потім розвернувся і широкими кроками рушив до своєї кімнати, грюкнувши дверима так, що по стінах прокотилася луна.

Тільки це не допомогло.

Тіло все ще палало.

Голова — теж.

А Зоряна…

Він уявив, як вона зараз лягла у своє ліжко, вкрилася ковдрою, задоволено усміхаючись у темряві. Як вона знала, що він не спить. Що злиться. Що не може позбутися її образу.

Максим упав на ліжко, витріщившись у стелю.

Він знав, що рано чи пізно ця гра дійде до точки кипіння.

І тоді вже не вона встановлюватиме правила.

Ранок видався похмурим. Небо затягнуло сірими хмарами, повітря було важке, вологе. Максим стояв біля кухонної стільниці, стискаючи чашку з кавою так міцно, що пальці побіліли. Його голова розколювалася. Він майже не спав.

Майже — бо щойно заплющував очі, перед ним з’являлася вона.

Чорт.

Максим ковтнув гарячу рідину, навіть не відчуваючи смаку.

І саме в цей момент до кухні увійшла Зоряна.

Ніби нічого не сталося.

Ніби не перевернула його всесвіт з ніг на голову кілька годин тому.

— О, ти вже не спиш? — її голос звучав легко, безтурботно. Вона пройшла повз, зовсім трохи зачепивши його плечем, і відкрила холодильник.

Максим мовчав.

— Як ніч? — вона кинула швидкий погляд через плече.

Він ледве стримався, щоб не розчавити чашку.

Знову.

Вона знову це робила.

Максим повільно поставив чашку на стіл і глянув на неї.

— Прекрасно, — його голос був низьким, сухим.

— Та невже? — її губи ледь смикнулися.

Вона спокійно дістала пляшку молока, відкрутила кришку і налила трохи в свою каву. Повільно, ніби насолоджуючись кожною секундою.

— Схоже, комусь сьогодні не подобається цей ранок, — її голос звучав майже співчутливо, але в очах блищала насмішка.

Максим стиснув щелепи.

Він відчував, як її слова повільно, методично проникають під шкіру, як вона майже навмисно розбурхує його.

— Тобі весело? — його голос був тихим, небезпечним.

Зоряна зробила ковток кави, знову зустрічаючись із ним поглядом.

— Трохи.

Її очі блищали тим знайомим лукавством.

Вона знала, що він злий.

Знала, що не давала йому спокою цієї ночі.

І це їй подобалося.

Максим повільно відставив чашку і схрестив руки на грудях.

— Ти думаєш, це гра?

— А що, ні?

Вона стояла навпроти, впевнена, спокійна. Як завжди.

Максим зробив крок уперед.

— Якщо це гра, то тобі варто задуматися, хто врешті-решт виграє.

Зоряна відпила ще ковток і злегка підняла брову.

— Думаєш, це будеш ти?

Його пальці стиснулися в кулаки.

Ця жінка була чортовою катастрофою.

А він — ідіотом, що потрапив у її пастку.

Максим вдихнув глибше, намагаючись утримати рівновагу. Ця розмова могла зайти надто далеко, а він не збирався більше вестися на її провокації.

— Я не граю в ці ігри, Зоря, — його голос звучав глухо. — Я не та людина, яку можна тягати за мотузки, коли тобі заманеться.

Зоряна ледь нахилила голову, вивчаючи його.

— О, справді? — її голос був легким, але в очах виблискувала небезпечна цікавість. — То що ж це було вночі?

Максим підійшов ближче, майже впритул, нахилившись так, що вона могла відчути його подих на своїй шкірі.

— Помилка.

Це слово зависло між ними, холодне, чітке.

Зоряна не ворухнулася.

— Як цікаво. То чому ж ти тоді не пішов?

Максим стиснув щелепи.

— Бо я не такий сильний, як думав.

Вона посміхнулася — ледве помітно, але досить, щоб його пальці сіпнулися від бажання схопити її, зірвати цю самовпевненість з її обличчя.

— Але зараз ти сильніший, так? — її голос був тихий, майже насмішливий.

Максим вирівнявся.

— Я не той, хто дозволяє собі забути, що дійсно має значення.

Зоряна підняла брови.

— О, то це момент, коли ти згадуєш про Олесю?

Її тон став гостріший.

Максим зціпив зуби.

— Я люблю її.

— Любиш? — вона протягнула це слово, ніби пробуючи його на смак.

Максим кивнув, зустрічаючись із її поглядом.

— Так.

Зоряна змовкла на кілька секунд, уважно вивчаючи його обличчя.

— Ага… — вона зробила ще один ковток кави. — Ну що ж, Максиме, я дійсно бажаю тобі щастя.

Її голос був надто спокійний. Надто рівний.

Але її очі…

Максимові здалося, що там щось промайнуло. Ледь вловиме, але він його помітив.

І це його розлютило ще більше.

— Якщо ти думаєш, що можеш маніпулювати мною, змушуючи сумніватися в тому, що я відчуваю до Олесі, ти помиляєшся.

Зоряна посміхнулася ширше.

— Ой, Максиме. Повір, я ні в чому не хочу змусити тебе сумніватися. Навпаки.

Вона нахилилася ближче, майже шепочучи:

— Я хочу, щоб ти був упевнений у своїх почуттях.

Він глянув на неї зверху вниз, його груди здіймалися від стримуваного гніву.

— Тоді тобі не варто було виходити вночі з кімнати.

Зоряна зробила крок назад, відверто задоволена тим, що бачила перед собою.

— Але ж ти сам вийшов, пам’ятаєш?

Його кулаки стиснулися.

Вона мала рацію.

І це бісило його ще більше.