Читати книгу - "Закохана у боса , Кетрін Сі"

І я в це вірила.

Усе тіло ніби наповнилося сонячним теплом. Я схилилась до нього і торкнулась його губ.

— Я тебе кохаю, Еміре.

— А я — тебе, Делайло.

І цього ранку світ не здавався таким жорстоким. Він був добрим. Бо я прокинулась у правильних обіймах.

— Нам треба вставати, соня, — засміялась я, коли Емір спробував утримати мене в ліжку ще бодай хвилинку.

— Я б тримав тебе в ліжку вічно, — він муркнув у мою шию і поцілував нижче вухо. — Але ти наполягаєш на сніданку.

— Я голодна, містере романтик, — жартома штовхнула його плечем і встала з ліжка, накинувши його білу сорочку.

Вона була мені завеликою, спадала з плеча, але пахла ним. І це було найприємніше відчуття на світі.

☆

На кухні ми стали готувати разом. Він взявся за каву, а я за яєчню. Постійно сміялись, обіймались, крали поцілунки між приготуванням. На мить все це здавалося нереальним. Така проста, затишна картина… і така важлива.

— Якщо ти й далі будеш така смачна навіть без спецій, я не дам тобі вийти з кухні, — прошепотів він, обіймаючи мене ззаду.

— Тоді доведеться щодня готувати в сорочці твого розміру, — пожартувала я, озираючись через плече.

— Домовились.

Ми поснідали на терасі будинку Еміра. Я не поспішала, просто насолоджувалась його присутністю. А потім, коли вже дійсно треба було збиратися, він притис мене до стіни біля дверей і тихо сказав:

— Уперше мені хочеться, щоб робота починалась трохи пізніше.

— Ти ж бос, — відповіла я. — Можеш дати нам ще пів години.

— А ти забула, що твій бос досі я? — він хитро посміхнувся, нахилившись ближче. — Я маю тебе показово змусити не запізнюватися, щоб не подумали, що керівництво розслабилось.

— Хм, тоді я візьму це як виклик, сер.

— І ти в курсі, що після роботи тебе чекає перевірка звіту… вдома?

— Звіту? — я зіграла здивування. — А якщо я його не підготую?

— Будеш покарана.

— Ммм… раптом мені це навіть сподобається.

Він поцілував мене так, що я ледь не передумала виходити з будинку. 

☆

Уже на порозі офісу я помітила, як Лінь уважно на мене подивилась. Спочатку на обличчя. Потім — на сорочку. Потім знову на мене.

— Тобі личить біле, — промовила вона з лукавою посмішкою.

— Ага. Дякую, — відповіла я, намагаючись зберігати рівне дихання.

На обідній перерві вона вже сіла навпроти і, навіть не чекаючи, поки я почну їсти, випалила:

— Добре. Тепер я хочу знати все. Ви разом?

Я ковтнула сік і подивилась на неї, зітхнувши.

— Так. Ми разом.

— Я знала! Та ця сорочка буквально кричить про це! — вона засміялась, радісно махнувши руками. — І знаєш що? Я рада за тебе, Дел. І за нього. Ви… ну, справді гарні разом. Як вогонь і лід, тільки навпаки.

— Дякую, Лінь, — я посміхнулась щиро.

Уперше я вимовила це вголос. Ми з Еміром разом. І це вже не секрет. Це реальність. Моя реальність.