Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

Клим зітхнув.

— Конверт і папір — фірмові, з вензелями.

— Хто завгодно може там надибати.

— Приходив посильний звідти. Нарешті, Магда вечорами нікуди вже не ходить, як і переважна більшість львів'ян із подібним до неї статусом. Тому до неї прийшли й стали щось вимагати. Вона вирішила виграти час, заморочила голову незваним гостям і послала мені звістку. Але робила це під наглядом, аби присутні не здогадалися. Ось вам іще непряма підказка, що мати справу доведеться з контррозвідкою, по суті — вчорашніми жандармами.

Тима підвівся, поставив стілець іншим боком, сів уже нормально, поклав ногу на ногу.

— Поясніть.

Кошовий змирився з тим, що час доведеться витрачати. Згадав про сигару в кишені пальта. Видобув, відкусив кінчик. Тима кинув сірники, Клим прикурив, кинув назад. Незграбно — Єжи не зловив.

— Рука в неї не тремтіла, коли писала записку. Хоч у ситуації опинилася дуже непростій. Отже, впевнена в собі, бо на своїй території і знайшла невідомий мені поки спосіб, як перехопити ініціативу. Схоже на пані Магду.

— Не знаю її добре, та чув багато. Так, вона досить жорстка й сувора пані. Коли треба, вміє також шлямувати[38]. Задля своєї користі, звісно.

— Отож, — Кошовий затягнувся, випустив дим під стелю. — Вона не хотіла, аби вороги знали, кому записка адресована. Тому на конверті написала: панові Правниківському. Правник — я, адвокат. Тут підказка, пане Тимо: вона морочить комусь голову. Навіть не комусь, а саме контррозвідці. Бо поліція, даруйте, тут зараз значно нижчої кваліфікації, хай на своїх місцях і лишилося багато з тих, хто служив до війни. Росіяни не довіряють старим тутешнім кадрам. Магда, вдова поліцейського, знає це, й обкрутила б російських поліцейських завиграшки. Ще один непрямий доказ того, що маємо справу з військовими. Контррозвідка ловить шпигунів. Тож за посильним цілком могли простежити, аби дізнатися, хто ж такий той пан Правниківський і де мешкає. Саме тому Магда й відрядила того кур'єра, котрий напевне знає, кому лист адресовано та де я живу. Але, пане Тимо, фокус у тому, що Магда відправила конверт людині на прізвище Правниківський. Посильний мусив здогадатися і розчухрав, кому треба нести листа. І, пане Тимо, зрозумів: Магда підказує, що за ним стежитимуть. Тому слід стерегтися й заплутати шпига чи шпигів.

— Та як кур'єр міг здогадатися!

— Будьте мудрим хоч трохи! Який смисл вигадувати прізвище адресата, якщо посильний все одно понесе листа мені! І приведе шпигів до мого будинку!. Спершу Магда якимось чином виторгувала собі можливість написати записку своєму, наприклад, товаришеві. Потім придумала псевдо, котре ніхто, окрім знайомого кур'єра, не розгадає. А далі посильний сам зрозумів: невідомим має лишитися як моє справжнє прізвище, так і адреса.

Кошовий відчув, як піт рясно вкрив чоло. Витер тильним боком долоні, підсумував:

— Магда Богданович покладається на мене. Не хоче при цьому мене, як кажуть, світити, розкривати, показувати ворогу. Витягнути її з готелю, лишившись непоміченим чи невпізнаним, мені вдасться лише з вашою допомогою, пане Тимо. Пані Магда прорахувала й такий варіант. Бо чудово знає, скільки разів ви неофіційно й непомітно для стороннього ока сприяли мені в різних делікатних справах. Готовий залізти до вас у борги.

Знову сіпнулося віко.

— Довічні, — мовив уже тихіше.

Пальці роздушили недокурену сигару.

— Не спішіть себе продавати, — гмикнув Тима. — Не куплю. Я не фраєр[39]. Ніколи не заведуся з росіянами, тим більше — з павуками[40].

— Контррозвідка. То трошки інше. Навіть не трошки...

— Та ну, для мене вони всі павуки, навіть шулянти, — відмахнувся Єжи. — Псувати з ними стосунки зараз нашому брату не годиться.

Хлопнувши себе по колінах, він підвівся, ступив до дверей.

Крутнувся на п'яті, розвернувся.

Очі блиснули.

— Але не можна отак заходити й лапати шляхетних панянок. І погратися з павуками у невидимців може бути цікаво. Давно не бавилися, давненько без батярства. Вмовили.

Тима подав розчепірену правицю.

Кошовий повільно підвівся, не вірячи до кінця, простягнув навзаєм. Стиснувши його руку, Єжи трохи затримав.

— Удвох не підемо. Військо треба зібрати. Будьте тут, пийте пиво.

Час, час, час...

— Доведеться ще чекати. З кишені людей не витрушу. Свиснути треба.

Хлопнув Клима по плечу, копнув ще один скалок від кухля.

Пішов, хряпнувши дверима.

Година спливла, не менше.

Кошовий навіть встиг трошки подрімати. Щойно усвідомив, що пройшов половину шляху, відразу відчув дивне полегшення. Немов уже все зробив і з чистою совістю може відпочити. Хай це не так, але втома останніх днів узяла своє — витягнувся на ліжку взутий, заплющив очі, вимкнувся.

Ніби й не спав: скочив, як укотре за вечір рипнули двері. Чекав Тиму, натомість поріг переступив невисокий, майже на голову нижчий від Клима вусань у короткому пальтечку з широкими рукавами, насунутому на очі теплому картузі, мішкуватих штанях, заправлених у високі чоботи. Та це не приховувало його криві, мов у кавалериста, ноги, від чого вусань не ходив, а мовби перекочувався колобком. Праву кишеню щось помітно відтягувало.

— Сервус, — мовив хрипато, а потому підніс верхню губу як міг високо, або торкнутися нею й почухати краєчок горбатого носа.

Відповісти Кошовий не встиг. Діловито зайшов Тима, підморгнув, став між чоловіками.

— Щастить нам нині, пане Кошовий. Зазвичай Гирю довше треба шукати. Навіть коли мені треба, з півдоби на це йде.

— Кого?

— Рекомендую. Гиря Краківський.

Вусань відсалютував двома пальцями.

— Я так розумію, піде з нами. Ще на когось чекаємо?

— Пощо?

Здивування Тими прозвучало щиро.

— Ви ж збиралися висвистати військо. Хіба ні?

— Так ось же! — Єжи поклав руку на плече Гирі Краківського. — Військо. Вам мало?

Маленький вусань знову потер верхньою губою краєчок носа.

А тоді зняв вуса з губи.

Раз — і ось він знову при вусах, але вже не таких густих.

— Цирк та й годі, — буркнув Кошовий. — Фокуси. Пане Тимо, я вам довіряю, тому прийшов по допомогу. Але ми ж не граємося.

— Чого ж, — вичавив Гиря Краківський. — Зара будемо.

— Краще рушаймо. Бо ви то сіпаєте й квапите, то стоїте стовпом. Без Гирі не обійтися, самі все побачите...

Виявляється, «Під вошею» мав чорний хід, котрий виводив у