Читати книгу - "Коханка з площі Ринок"

Львів остаточно накрила й поглинула темна листопадова ніч. У ній чоловіки рухалися, мов три тіні. Намагаючись не відстати, Клим зрозумів: майже нічого не знає про міські вулиці, провулки, двори й переходи. Облишив усі спроби розібратися, де вони є, просто тримався у фарватері Тими. Впізнати зміг лише Пекарську, та її навіть у темряві важко сплутати з якоюсь іншою. Трійця якийсь час простувала хідником, але на найближчому перехресті Гиря завернув, пірнув у браму, знову почав плутати, і Кошовий втратив орієнтир остаточно. Не зміг би самотужки отак вибратися на Галицьку площу, теж порожню й темну, хіба з протилежного боку нею неквапом простував військовий патруль.

До готелю — рукою подати.

Клим завмер. Стрельнуло: доведеться заходити через парадний вхід, і неодмінно потраплять комусь на очі. Але, схоже, Тима вмів читати думки. Кивком спрямувавши інших під прикриття найближчої брами, там заговорив діловито, й у голосі чувся неприхований азарт.

— Починаємо. Далі слухати лиш мене, пане Кошовий. Дивитися на Гирю. Без наказу ані кроку. Робити, як я або він, не треба. Все одно не вийде. Тим більше, як у нього, — не стримався, реготнув. — Діємо дуже швидко, панове. Ніхто не повинен нічого зрозуміти й головне — роздивитися. Робіть невидимок.

Він витягнув із кишені велику темну хустку, труснув, розпрямляючи, закрив обличчя по самі очі. Не зав'язав, лиш показав, що і як має бути. Таку саму хустку вивудив Гиря Краківський, але він запнув лице, затягнувши вузол на потилиці тугіше. Клим не встиг оговтатися, як коротун відкотився кудись убік й розчинився в ночі.

— Тримайте.

Машинально взявши в Єжи хустку для себе, Кошовий хотів тут же наслідувати приклад Гирі.

— Чекайте. Потім, коли скажу. За мною.

Вени знову швидкими перебіжками закружляли вулицями й провулками, аж поки враз не виринули з тильної сторони «Жоржа». Клим закрутив головою, намагаючись розібрати, як сюди потрапив, та враз почув поруч хрипке:

— Скоро є.

З темряви блиснули очі, матеріалізувався коротун, легенько підштовхнув Кошового в плече.

Ступивши кілька кроків уперед, Клим опинився перед неширокими дверима, ледь прикритими.

Чорний хід.

І тут він є.

Тима вже ковзнув у пройму, й Кошовому нічого не лишалося, як югнути за ним. Позаду сопів Гиря, вовтузився з замком, закриваючи його, аби відчинені двері не привернули раптом увагу персоналу. Чулися запахи кухні, не такі смачні, як колись, і не з того боку, звідки Клим звик їх уловлювати. Перевірив, чи тримається машкара. Зробив крок уперед.

Під ногами щось лежало.

Тіло.

— Тихо будь, — прохрипіли в праве вухо.

Кошовий, не затримуючись більше, переступив, не озираючись і нічого не намагаючись з'ясувати. Хто б це не був, він дуже невчасно зустрівся з Гирею Краківським.

Вони вибралися до сходів, і тепер перед ними була найнебезпечніша ділянка. Розминутися з випадковою людиною тут практично неможливо, як нема де й заховатися. Доводилося покладатися на фортуну. Власне, на неї мали надію обидва кримінальники, адже зараз діяли навмання, без готового плану. Єдине, на що покладався Клим, — на їхню впевненість у тому, що все робиться правильно. Вочевидь, подібні схеми обоє практикували не раз.

Гиря — так точно.

Біля сходів Тима жестом притримав Кошового, пустивши поперед себе коротуна. Той зігнув криві ноги в колінах, під машкарою на лиці щось ворухнулося, чухав за звичкою губою носа. Розпрямившись, Гиря з дивовижною для зовні незграбного чоловіка швидкістю злетів нагору, рухаючись при цьому зовсім нечутно. Зник за прольотом, укотре потягнулися хвилини чекання.

Крик.

Тихий, короткий. За інших обставин Клим не почув би його, це зараз був, наче пружина, й весь перетворився на слух. Звук долинув згори, звідти, куди пробрався Гиря. Завмерши, Кошовий нашорошив вуха. Більше не кричали, замість того вловив ледь чутний свист.

— Гайда.

Тима пішов попереду, вже не ховаючись. Клим поспішив за ним. На сходах нічого не зустріли, але в коридорі, на килимі, поруч із дверима апартаментів Магди, лежав на боку солдат у російській формі. Поруч валявся карабін. Над тілом гордо стояв коротун.

Крові Кошовий не побачив.

Може, тіло на калюжу впало й накрило. Не буває без крові.

Згадав інше тіло, внизу, яке не розгледів. От чорт, зв'язався. Вони ж залишать трупи після себе, росіяни цього не подарують. І нічого ж не скажеш, сам прийшов і напросився.

Тима ступив до дверей. Тіло заважало. Гиря помітив без слів, нахилився, без зусиль підхопив під руки, відтягнув до протилежної стіни.

— От куди його, — буркнув Єжи, з чого Клим зрозумів: солдата вони тут побачити не надіялися.

— Нічо, — хрипнув Гиря.

Потім закрив собою від Кошового двері Мартиних апартаментів.

Щось зробив з ними.

Прочинив.

Тима вже тримав напоготові револьвер.

— Тихо будь, — повторив.

Ковзнув усередину.

Клим теж озброївся, ступив за ним.

Одного впізнав відразу — Жаров.

Кирпатий ротмістр приходив арештовувати його менше місяця тому. Світло в кімнаті горіло неяскраво, та Кошовий не мав сумнівів: Жаров теж упізнав би його. Навряд чи Магда знала про їхнє наочне знайомство, але Клим усе одно подумки подякував їй за передбачливість.

Ще — Тимі, за маскарад. Ніби просто все, а сам би навряд чи додумався заховати обличчя. Принаймні зараз. Та й взагалі не стукнуло б у голову. Чорні хустки на лицях — дешева оперета, як не крути. Ось і приклад того, як не треба цуратися простого й на перший погляд банального, якщо не сказати брутального.

— Руки вгору! Пукавки — геть!

Єжи Тима стояв посеред кімнати, розставивши ноги на ширину плечей та водячи дулом револьвера по периметру. Клим став поруч, не плече до плеча, трохи збоку, теж направив ствол на противників. Розгледів їх тепер краще. Крім Жарова — двоє, унтер і солдат. Вони сиділи за круглим столиком і грали в карти. Так само нудилися чеканням, як і Кошовий. Біля вікна стояла рушниця, револьвери були в кобурах, але трійця слухняно тримала руки перед собою.

— Жінка де? — виплюнув Тима наступну фразу.

Говорив польською. Ще й додав собі дивного, не чуваного раніше Кошовим акценту, маскуючись остаточно. Єжи навмисне підніс голос — Магда почула й вийшла зі