Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

У будинку панувала тиша. Вже кілька днів Лоліта майже не говорила з Адамом. Вона виконувала свої обов’язки: готувала, прибирала, підтримувала порядок, але в її очах згас вогник. Вона більше не шукала його погляду, не чекала, коли він повернеться. Вона навчилась не чекати.

Та коли він заходив — напідпитку, із запахом чужих парфумів, — серце Лоліти стискалося. Вона не могла позбутися любові до нього, хоч і знала, що ця любов — її слабкість.

— Ти нічого не скажеш? — буркнув Адам, помітивши, що вона навіть не глянула в його бік.

— А що я маю сказати? — спокійно відповіла вона, не підіймаючи очей від книжки, яку тримала в руках.

Його різало це холодне сприйняття. Здавалося, ще трохи — і вона зовсім зникне з його життя. Але в глибині душі вона все ще кохала його. Вночі, коли він спав поруч, Лоліта тихо дивилася на його обличчя й запитувала себе: чому саме ти? Чому моє серце обрало того, хто його знищує?

Вранці вона прокидалася раніше, щоб не бачити його сонного обличчя — щоб уникнути цієї болісної близькості, яку він сам знецінював. Її любов жила, але тепер вона ховалася за крижаними стінами мовчання.