Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

«Новенький» буркнув щось, погоджуючись із його словами.

— Все, йди мити посуд, — сказав Ялб. Відповіддю йому став насуплений погляд. — От тільки нíчого на мене так зиркати. Повторюю тобі ще раз: за нарядом на камбуз капітан ретельно пильнує. Тож якщо хочеш влитися в нашу команду, виконай його ретельно — а ще ліпше перевиконай. А я вже замовлю за тебе слівце капітанові й решті матросів. Я даю тобі шанс — а ти носом крутиш…

Це, схоже, втихомирило здорованя, який розвернувся й погупав на нижню палубу.

— Присягаюся Пристрастями! Цей тип темний, як дві сфери, виліплені з твані. Ваша Світлосте, мене він непокоїть: адже хтось обов’язково скористається з його недоумства.

— Ялбе, ти знову набивав собі ціну, розповідаючи небилиці? — спитала Шаллан.

— Небилиця з дрібкою правди — це майже бувальщина.

— Вислів «набивати собі ціну» саме на цьому й ґрунтується.

— Слухайте, а що ви тільки-но робили? — запитав у неї Ялб, обертаючись. — Ну, з кольорами?

— З кольорами? — перепитала Шаллан, холонучи.

— Еге — коли палуба стала зеленою, га? Заприсягнуся, що я на власні очі то бачив. Це пов’язано з тим дивним спреном, так?

— Я… намагаюся точно визначити, що це за спрен, — промовила дівчина, спромігшись не виказати, як тремтів її голос. — Розв’язую наукову проблему.

— От і я так подумав, — відказав на це Ялб, хоча отримане пояснення нічого не пояснило.

Матрос привітно махнув їй рукою і швидко пішов.

Шаллан тривожило, що вони бачили Фрактала. Спершу вона намагалася тримати його в таємниці, залишаючись із ним у каюті, але сидіти в чотирьох стінах виявилося надто важко, а спрен не реагував на її прохання не показуватися морякам. Тож протягом чотирьох останніх днів дівчина була змушена явити досліджуваного на всезагальний огляд.

Матросів той, звісно, бентежив, але вони тримали язика за зубами. Того дня корабель готували плисти цілу ніч. Думки про нічне відкрите море непокоїли Шаллан, але такою була ціна подорожі аж ген на край цивілізованого світу. Два дні тому вони навіть мусили перечікувати бурю в прибережній бухті. Ясна з підопічною зійшли на берег, у спеціально утримуване з цією метою укріплення (де заплатили шалені гроші за вхід), а моряки тим часом залишалися на борту.

Порт не порт, але та бухточка принаймні мала буреріз, який давав судну сякий-такий захист. Проте під час наступної великобурі корабель не матиме навіть його: вони знайдуть якусь затоку, де спробують відстоятися на якорі, доки не стихнуть вітри, хоча Тозбек обіцяв, що відправить пасажирок на берег — шукати прихистку в печері.

Шаллан знову обернулася до Фрактала, який тим часом піднявся над палубою. На позір він чимось нагадував візерунок із відблисків, котрий відкидає на стіну кришталевий канделябр — от тільки замість світла була чорнота, а плетиво бліків — тривимірне. Тож… зрештою, мабуть, виходило не так уже й схоже.

— Брехня, — озвався Фрактал. — Брехня від Ялб.

— Так, — зітхнула Шаллан. — Він інколи занадто переконливий — на свою руку…

Спрен тихенько загудів — здавалося, вдоволено.

— Тобі до вподоби брехня? — спитала дослідниця.

— Хороший брехня, — пролунало у відповідь. — Той брехня. Хороший брехня.

— А яка брехня — хороша? — запитала Шаллан, готуючись ретельно занотувати дослівну відповідь спрена.

— Правдивий брехня.

— Фрактале, але ж це взаємовиключні речі.

— Гммм… Світло робити тінь. Правда робити брехня. Гммммм.

«Це спрен брехні, як називала їх наставниця, — записала Шаллан, — хоч таке прізвисько їм вочевидь не до вподоби. Коли я вперше Душезаклинала, якийсь голос зажадав від мене правди. Я й дотепер не розумію, що це означає, а Ясна не квапиться пояснити: вона, схоже, й сама не знає, як бути з тим, що я пережила. Не думаю, що той голос належав Фракталові, але напевне сказати не можу, оскільки він, здається, чимало про себе забув».

Вона зробила ще кілька замальовок Фрактала — як у пласкій, так і в об’ємній подобах. Малювання ж бо дозволяло розслабити психіку. А доки дівчина закінчила, то захотіла процитувати в нотатках кілька напівзабутих уривків зі свого «підручника».

Шаллан пройшла до трапу і спустилася в підпалубне приміщення. Фрактал за нею. Спрен привертав погляди екіпажу. Моряки — народ забобонний, і дехто сприйняв його появу як погану прикмету.

Діставшись каюти Шаллан, Фрактал перемістився на стіну поруч дівчини й невидюче дивився, як та шукала потрібну цитату, де йшлося про спренів, які розмовляють. І то не про якихось там вітрових або річкових, які мали звичку наслідувати людей і робити пустотливі зауваження. Так, вони були на щабель вищі від звичайних спренів, але був серед них іще один різновид, хоч і рідкісний. Там мовилося про спренів, подібних до Фрактала, які в справжньому сенсі спілкувалися з людьми.

«До них вочевидь належить й Охоронниця ночі, — писала Алай, і Шаллан занотувала собі той уривок. — Свідчення про розмови з нею (а вона однозначно жіночої статі, хай що там твердить сільський алетійський фольклор) — численні й надійні. Сповнена рішучості надати науковий звіт із перших рук, Шубалай особисто відвідала Охоронницю ночі й дослівно занотувала почуте від неї…»

Шаллан перейшла до наступної цитати й незчулася, як із головою занурилася в навчання. А за кілька годин по тому згорнула книжку й поклала її на столик біля койки. Сфери в кубку починали тьмяніти і незабаром мали згаснути зовсім: Буресвітловий заряд потребував поновлення. Шаллан удоволено зітхнула й відкинулася на спинку корабельного ліжка, розклавши на підлозі каютки виписки з дюжини різноманітних джерел.

Вона відчувала… полегшення. Брати схвалили її пропозицію повернути полагоджений фабріал і, схоже, збадьорилися від думки, що не все було втрачено. Тепер, маючи новий план порятунку, вони сподівалися ще трохи потягнути час.

Життя Шаллан налагоджувалося. Коли це вона востаннє могла просто сидіти й читати? Не відчуваючи душевної гризоти за свій Дім, не сахаючись необхідності вигадати, як обікрасти Ясну? Вона завжди була нервова за натурою — навіть до тієї низки жахливих подій, що призвела до батькової смерті. Така вже була її доля. Тоді кар’єра справжньої вченої здавалася їй недосяжною. Прародителю бур! Та їй здавалося недосяжним навіть найближче містечко!

Дівчина підвелася й, узявши альбом, погортала замальовки сантида, включно з кількома, зробленими по пам’яті після занурення в океан. Вона хихикнула, згадавши, як видиралася назад на палубу — мокра як хлющ і з широкою усмішкою на обличчі. Вся команда вочевидь вирішила, що Шаллан з’їхала з глузду.

А тепер вона пливла до міста на краю світу, була заручена з могутнім алетійським княжичем і могла просто навчатися. Бачила неймовірні видовища, цілими днями малювала етюди, а ночами прочитувала гори книжок.

Їй велося просто ідеально, і Шаллан не шукала кращого, добувши добра.

Дівчина покопирсалася в кишені, нашитій усередині захищеного рукава, й видобула кілька сфер на заміну потьмянілим у кубку. Але ті, що трапилися їй під руку, були повністю темні — ані проблиску Світла.

Шаллан насупилася. Адже минулої великобурі їх зарядили, поклавши в прив’язаний до щогли кошик. Ті, що в кубку, заряджали дві бурі тому — от вони й вичахали. Але як могли новіші сфери потьмяніти швидше за старі? Таке не вкладалося в голові.

— Мммммммм… — озвався Фрактал зі стіни біля самої її голови. — Брехня.