Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Шаллан сподівалася позичити в тої декілька сфер. Двері в каюту принцеси стояли прочинені й погойдувалися на завісах у такт хитавиці, доки судно, поскрипуючи, долало свій вечірній маршрут. Наставниця сиділа за столом, і підопічна, зазирнувши всередину, раптом завагалася, чи варто її турбувати.

Адже дівчина зауважила: вдивляючись у розкладені перед собою аркуші, принцеса притискала руку до скроні, її обличчя мало змарнілий вигляд, а в очах стояв зацькований вираз.

Це була не та Ясна Холін, яку звикла бачити підопічна: втома взяла в ній гору над незмінною впевненістю, а врівноваженість поступилася місцем тривозі. Вона почала була щось писати, але всього по кількох словах зупинилася й, відклавши перо, заплющила очі, розтираючи скроні. Довкола її голови з’явився гуртик напівпритомних на вигляд істот, схожих на струминки здійнятої куряви. То були спрени виснаження.

Шаллан відсторонилася, зненацька почуваючись так, неначе застала принцесу за якимось інтимним заняттям — беззахисною перед її непрошеним вторгненням. Дівчина почала скрадатися пріч, аж раптом із підлоги долинуло:

— Правда!

Здригнувшись, Ясна звела голову, і її погляд упав на Шаллан — яка, звісно, страшенно спаленіла.

Наставниця глянула на підлогу, знайшла очима Фрактала, а відтак, немовби знову надягаючи маску, випросталася на стільці, прибираючи належної пози.

— Ти щось хотіла, дитино?

— Я… Мені потрібні сфери… — видобула Шаллан. — Ті, що в моєму капшуку, потьмяніли.

— Ти що, Душезаклинала? — різким тоном вимогла принцеса.

— Я? Ні, Ваша Світлосте. Я ж обіцяла цього не робити.

— Значить, проявилася твоя друга здібність, — промовила Ясна. — Заходь і зачини за собою двері. Треба буде повідомити капітана Тозбека, що ця клямка несправна.

Шаллан ступила досередини й притягла за собою двері, проте запір їх таки не тримав. Вона зробила ще крок уперед, зчепивши руки й почуваючись ніяково.

— Чим ти займалася? — спитала Ясна. — Це, мабуть, було якось пов’язане зі світлом?

— Я, здається, ви́кликала появу рослин, — відказала Шаллан. — А втім, ні — насправді тільки кольору. Один із матросів бачив, як палуба позеленіла, але щойно я перестала думати про рослини, як забарвлення щезло.

— Так… — промовила принцеса.

Прогортавши одну зі своїх книжок, вона знайшла знайому Шаллан ілюстрацію — не менш древню, ніж сам воринізм. Збоку десять з’єднаних рисками сфер утворювали якусь подобу піскового годинника, а дві сфери по центру скидалися на зіниці. Подвійне око Всемогутнього.

— Десять сутностей, — півголосом промовила Ясна, проводячи пальцями по сторінці. — Десять сплесків. Десять орденів. Але чому спрени зрештою вирішили навернути нас до обітниць? І скільки в мене залишається часу? Небагато. Ох, небагато…

— Ваша Світлосте? — не зрозуміла Шаллан.

— До твоєї появи я могла розглядати свої здібності як аномальні і сподіватися, що масове Приборкування сплесків не поновлюється, — пояснила принцеса. — Але тепер я облишила цю надію. Тебе прислали до мене Криптики — тут сумнівів бути не може. Вони ж бо знали: ти потребуватимеш наставництва. А це наводить на обнадійливу думку, що я принаймні була однією з перших.

— Я не розумію.

Ясна звела на Шаллан пильний погляд і глянула тій просто у вічі. Білки́ наставниці були червоні від утоми. До котрої години вона працювала? Щоночі, коли дівчина нарешті вкладалася, з-під дверей принцеси ще поблимувало світло.

— Я й сама, щиро кажучи, не розумію, — відповіла на це Ясна.

— З вами все гаразд? — занепокоїлася підопічна. — З-за дверей мені здалося, наче… у вас якесь горе.

Якщо наставниця й забарилася з відповіддю, то тільки на мить:

— Останнім часом я просто запрацювалася й перевтомилася. — Обернувшись до одної зі скринь, вона дістала звідти темний матер’яний капшук, повний сфер. — Ось, візьми. Раджу весь час тримати сфери при собі — так твої здібності приборкувати Сплески отримають нагоду виявити себе.

— А ви можете навчити мене, як давати їм раду? — запитала Шаллан, беручи капшука.

— Не знаю, — відказала Ясна, — але спробую. Один зі Сплесків на цій діаграмі відомий як Ілюмінація, опанування світла. Я б воліла, щоб ти поки замість Душезаклинання спрямувала зусилля на засвоєння цього Сплеску. Бо Душезаклинати — небезпечне мистецтво, і то тепер навіть загрозливіше, ніж колись.

Шаллан кивнула й підвелася, але вийти все ж не поспішала.

— Ви певна, що з вами все добре?

— Звісно, — запевнила її принцеса якось надто швидко.

Самовладання не зрадило Ясні, й вона тримала себе в руках, але водночас мала помітно змучений вигляд. Маска тріснула, і з-під неї прозирала правда.

«Вона силкується заспокоїти мене, — збагнула Шаллан. — Погладити по голівці й відіслати в ліжечко, наче дитину, що прокинулася від нічного кошмару».

— Ви знервована, — промовила Шаллан, дивлячись Ясні у вічі.

Та відвернулася й посунула книжку, приховуючи щось на столі — там вовтузився крихітний лілово-фіолетовий спрен. Страхокузька. Правда, всього одна, але сам факт…

— Ні… — прошепотіла підопічна. — Не знервована, а нажахана.

Прародителю бур!

— Усе гаразд, Шаллан, — запевнила її наставниця. — Мені просто треба відіспатися. Повертайся до занять.

Але дівчина опустилася на стілець поруч столу принцеси. Ясна знову глянула на неї, й підопічна зауважила, що її маска тріснула ще дужче: в тісно підібганих вустах прозирало роздратування, а в стиснутому усім п’ястком пері — напруження.

— Ви обіцяли, що я зможу прилучитися до ваших таємниць, — сказала Шаллан. — Ясно, якщо вас щось непокоїть…

— Мене тривожить те саме, що й завше, — промовила принцеса, відкидаючись на спинку стільця. — Я боюся не встигнути. Боюся своєї нездатності серйозно зарадити тому, що насувається. Боюся, що намагаюся спинити великобурю, щосили дмухаючи в протилежний бік.

— Спустошувачі… — кинула Шаллан. — Паршмени…

— У минулому, — пояснила принцеса, — Руйнації, тобто пришестю Спустошувачів, як гадають, завжди передувало повернення Вісників, покликаних підготувати людство. Ті вимуштровували Променистих лицарів, чийого полку прибувало на очах.

— Але ми полонили Спустошувачів, перетворивши їх на рабів, — сказала Шаллан. Саме це постулювала її наставниця, і підопічна, ознайомившись із дослідженням Ясни, пристала на таку думку. — То ви гадаєте, наче близиться такий собі бунт — що паршмени виступлять проти нас, як-от колись у минулому.

— Так, — відповіла принцеса, порпаючись у своїх нотатках. — І то зовсім скоро. А те, що ти виявилася Приборкувачкою сплесків, мене насторожує, бо занадто нагадує знайомий сценарій. Але тоді нові лицарі мали наставників, які плекали їхні здібності, спираючись на традицію, що йшла з діда-прадіда. Тимчасом як у нас нема нічогісінько.

— Спустошувачів узято в полон, — заперечила дівчина, зиркнувши на Фрактала, який досі зробився майже невидимим і, причаївшись на підлозі, мовчав. — Паршменам заледве до снаги спілкуватися. То як же вони піднімуть повстання?

На це наставниця простягла їй папірець, котрий нарешті знайшла. То був її власноручний запис слів якоїсь капітанської дружини про вилазку на плато Розколотих рівнин.

— Паршенді, — промовила Ясна, — здатні співати