Читати книгу - "Серенада Ваяланда, Fill"

— Відпочити? І дозволити герцогині розглядати мене, як потенційну наречену її улюбленого родича?

— А ти ж сама сказала: вже звикла до пригод.

Повернувшись до своєї кімнати, Амілія спокійно зачинила за собою двері та з полегшенням зітхнула. Простора, світла кімната мала заспокійливу атмосферу, але все одно не давала відчуття повного спокою — вона була все ще гостею в чужому домі, де кожен погляд здавався трохи довшим, а кожне слово — трохи обережнішим, ніж слід було б.

Невдовзі у двері тихенько постукали.

— Так? — відгукнулась вона.

До кімнати увійшла вже знайома служниця з посмішкою на обличчі та щіткою в руках.

— Якщо дозволите, леді, я допоможу вам причесатися, — мовила вона, вже впевнено наближаючись.

Амілія кивнула, сівши перед дзеркалом.

— До речі, герцогиня просила передати, що бажає бачити вас після обіду, — додала служниця, починаючи розчісувати її волосся м’якими рухами. — Вона зичить вам великої честі — допомогти у виборі вбрання для майбутнього банкету.

— Банкету... — повторила Амілія зосереджено. — Добре. Передай, що я буду.

Після того, як збиралася, служниця повела її до їдальні, куди вони крокували разом тим самим шляхом, яким ішли й напередодні.

У їдальні вже був Торін. Сидів біля вікна, поглядаючи на сад, але відразу підвів очі, коли вона зайшла. Почався сніданок.

Вони кілька хвилин їли мовчки, поки Торін не порушив тишу:

— Якщо герцогиня тебе ще не зайняла на цілий день своїми порадами щодо зачісок і банкетних манер... — він глянув на неї з легким, майже непомітним усміхом, — …хочеш прогулятися садом?

Амілія кинула на нього лукавий погляд.

— Ти щойно назвав її “герцогинею”, а не “моя невгамовна родичка” — це підозріло.

— Не псуй момент, — коротко кинув Торін, відставляючи чашку. — Йдемо?

— А чому б і ні.

Вони обоє встали зі столу. Амілію знову провела служниця назад до кімнати, щоб вона могла перевдягтися для прогулянки.