Читати книгу - "Ляльковий дім"

Нора. Як так? Не розумію…

Кроґстад. Ваш батько помер двадцять дев’ятого вересня. Але погляньте сюди. Ось тут батько поставив дату свого підпису — друге жовтня. Хіба не дивно, фру Гельмер?

Нора мовчить.

Ви можете пояснити мені це?

Нора далі мовчить.

Впадає також у вічі, що слова «друге жовтня» і рік написані не батьковою рукою, а письмом, що здається мені знайомим. Ну, це ще можна пояснити: ваш батько, даймо, забув поставити під своїм підписом дату і хтось інший потім написав її навмання, ще не знаючи про його смерть. Це не така важлива річ. Головне — сам підпис. Чи він справжній, фру Гельмер? Чи це таки ваш батько підписався під документом?

Нора (після короткої паузи високо підносить голову і зверхньо дивиться на нього). Ні, не він. Це я за нього підписалася.

Кроґстад. Послухайте, фру Гельмер… Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Нора. Чому? Ви скоро отримаєте свої гроші.

Кроґстад. Можна запитати вас, чому ви не послали цього документа своєму батькові?

Нора. Бо не могла. Адже тато був хворий. Якби я попросила його підписати зобов'язання, то довелося б пояснювати, навіщо мені ті гроші. А я ж не могла сказати йому, такому хворому, що життя мого чоловіка в небезпеці. Як би я сказала йому таке?

Кроґстад. То вам краще було б відмовитися від подорожі за кордон.

Нора. Ні, не можна було. Та подорож урятувала моєму чоловікові життя. Від неї я теж не могла відмовитися.

Кроґстад. А ви не подумали про те, що таким чином обдурюєте мене?…

Нора. На це я зовсім не зважала. Нітрохи не думала про вас. Я вас терпіти не могла за те, що ви так безжально чіплялися до мене, хоч знали, яка небезпека нависла над моїм чоловіком.

Кроґстад. Слухайте, фру Гельмер, ви, мабуть, не уявляєте собі чітко, в чому, власне, полягає ваша вина. Але скажу вам одне: те, чого я колись допустився і що так заплямувало мене в очах суспільства, було нітрохи не гірше за ваш вчинок.

Нора. Як? Ви хочете переконати мене, що зважилися на таке, аби врятувати життя своїй дружині?

Кроґстад. Закони не питають, які в кого були спонуки.

Нора. То це якісь дуже погані закони.

Кроґстад. Погані чи ні, та коли я подам цей документ до суду, вас засудять згідно з законами.

Нора. Я не вірю. Хіба дочка не має права вберегти свого старого, смертельно хворого батька від тривоги й журби? Хіба дружина не має права врятувати життя своєму чоловікові? Я добре не знаюся на законах, але певна, що в них десь має бути написаний такий дозвіл. А ви як правник цього не знаєте? То ви поганий правник, пане Кроґстад.

Кроґстад. Хоч бийтак. Але ви ж, мабуть, не заперечите, що на таких справах, як оця, що пов'язує мене з вами, я таки розуміюся? Гаразд. Робіть, як хочете. Та скажу вам: якщо мене ще раз викинуть зі служби, ви будете в товаристві зі мною. (Вклоняється і виходить через передпокій.)

Нора (після хвилинної задуми підводить голову). Ет, що там!.. Хотів мене налякати! Не така я дурна. (Починає складати дитячий одяг, та скоро перестає.) Але… Ні, не може такого бути! Я ж зробила це з любові.

Діти (у дверях ліворуч). Мамо, чужий дядько вийшов із брами.

Нора. Так, так, я знаю. Тільки не кажіть нікому про чужого дядька. Чуєте? Навіть татові!

Діти. Добре, мамо, а ви ще пограєтеся з нами?

Нора. Ні, ні, не тепер.

Діти. Ох, мамо, ви ж обіцяли!

Нора. Обіцяла, але тепер не можу. Ідіть до себе, в мене багато роботи. Ідіть, любі мої, ідіть. (Лагідно випроваджує їх з кімнати й зачиняє за ними двері. Потім сідає на канапку, бере шитво, робить кілька стібків і перестає.) Ні! (Кидає шитво, підводиться, йде до передпокою і гукає). Гелено! Занось ялинку. (Підходить до столу ліворуч, відчиняє шухляду і знов зупиняється.) Ні, не може такого бути!

Служниця (з ялинкою). Куди мені її поставити, пані?

Нора. Он туди, посеред кімнати.

Служниця. Може, ще щось принести?

Нора. Ні, дякую, я маю все, що треба.

Служниця ставить ялинку і виходить.

(Починає прикрашати ялинку.) Тут будуть свічки… тут квітки… Огидна людина. Пусте, пусте, пусте! Нічого не станеться. Ялинка вийде чудова. Я робитиму все, що ти любиш, Торвальде… Я співатиму, танцюватиму для тебе…

Гельмер заходить знадвору з пакою паперів.

Ох! Ти вже вернувся?

Гельмер. Так. Тут хтось був?

Нора. Тут? Ні.

Гельмер. Дивно. Я бачив, як із брами виходив Кроґстад.

Нора. Хіба? О так, справді, Кроґстад заходив сюди на хвилину.

Гельмер. Норо, я бачу по тобі, що він заходив сюди просити, аби ти замовила за нього слово.

Нора. Так.

Гельмер. І це мало б виходити від самої тебе? Бо ти промовчала, що він був тут. Він тебе не просив про це?

Нора. Просив, Торвальде, але…

Гельмер. Норо, Норо, як ти могла на таке пристати? Змовлятися з такою людиною і щось їй обіцяти! І ще й до всього казати мені неправду!

Нора. Неправду?…

Гельмер. Хіба ти не сказала, що тут нікого не було? (Свариться на неї пальцем.) Нехай моя щебетуха більше такого не робить. їй для щебету завжди треба мати чисте горлечко, з якого не виходило б жодного фальшивого звуку. (Обіймає її за стан.) Хіба ні? Авжеж, я так і знав. (Відпускає її.) Ну, годі вже про це. (Влаштовується біля груби.) О, як тут тепло й затишно. (Гортає свої папери.)

Нора (якийсь час мовчки прикрашає ялинку). Торвальде!

Гельмер. Що?

Нора. Я дуже рада, що післязавтра у Стенборґів буде костюмований бал.

Гельмер. А мені дуже цікаво, чим ти хочеш мене здивувати.

Нора. Ет, дурний задум.

Гельмер. Ну?

Hора. Я ніяк не можу придумати щось путнє, геть усе виходить таке безглузде, таке нікудишнє.

Гельмер. Невже моя Нора дійшла такого висновку?

Нора (стає позад нього і спирається руками на спинку його стільця). Тобі дуже ніколи, Торвальде?

Гельмер. Ну?

Нора. Що це за папери?

Гельмер. Банківські справи.

Нора. Уже?

Гельмер. Колишнє керівництво дозволило мені зробити необхідні зміни у складі службовців і в плані діяльності. На це я витрачу весь різдвяний тиждень. Хочу, щоб до Нового року в усьому був уже лад.

H о pa. To от чому той бідолашний Кроґстад…

Гельмер. Гм.

Нора (і далі спираючись на спинку стільця, легенько куйовдить йому волосся на потилиці). Якби ти